КОВАЛІВ Левко Борисович (18 (06).12.1894—26.10.1937) — політ. та громад. діяч, публіцист, журналіст, учений. Н. в м. Харків у дворянській родині. Закінчив реальне уч-ще в Санкт-Петербурзі, там же навч. в комерційному учщі, а від 1913 — у Київ. комерційному ін-ті. Чл. Укр. студентської громади, Київ. групи укр. соціалістів-революціонерів. Від 1915 — інструктор с.-г. кооперативу Полтав. земства. 1917 — один із фундаторів Української партії соціалістів-революціонерів, чл. ЦК УПСР (1917—18), делегат Всеукраїнського національного конгресу 1917, чл. Української Центральної Ради. Заст. голови Полтав. земської управи і заст. губернського комісара. Депутат
Всеросійських установчих зборів, делегат Першого Всеукраїнського з’їзду рад 1917 в Києві. В УПСР — один із кер. лівого крила, чл. Лівобереж. бюро, голова Полтав. губернського комітету. Після розколу УПСР (трав. 1918), серед ініціаторів якого був К., — чл. ЦК, один із лідерів УПСР (боротьбистів). Один з організаторів парт. протигетьман. підпілля — кер. контррозвідки УПСР(боротьбистів), а на офіц. рівні — гласний Полтав. міськ. думи. Співпрацював із більшовиками. 1919 — чл. виконкому Київради, колегії Київ. ЧК, ВУЦВК. За Денікіна режиму в Україні 1919—1920 — чл. Закордонного бюро УКП (боротьбистів), вів переговори з В.Леніним, Г.Зінов’євим та ін. кер. РКП(б) про вступ УКП (боротьбистів) до Інтернаціоналу Комуністичного. У Житомирі редагував газ. «Пролетарська боротьба». При злитті Української комуністичної партії (боротьбистів) з КП(б)У увійшов до останньої, поділяючи гасло УКП(б): «Віллємось, розіллємось і заллємо КП(б)У». Від лют. 1921 К. — заст. наркома закордонних справ УСРР, від берез. — чл. ВУЦВК. У листоп. 1921 вийшов з КП(б)У і РНК УСРР, мотивуючи цей крок хворобою та бажанням віддатися наук. діяльності. Працював у Києві, вивчаючи фотохімічні процеси. Піонер кольорової фотографії та радіомовлення в Україні. 1925—26 — голова Укр. філії т-ва «Радіопередача», 1928—29 — редактор «Універсального журналу», ж. «Фото для всіх», фундатор «Техно-мистецької групи А», автор наук. праць і наук.-популярних книг, художник, шахіст, знавець кількох іноз. мов. Від 1930 — аспірант у Харкові, потім у Моск. фіз.-хім. ін-ті ім. Карпова, від січ. 1934 — старший хімік цього ін-ту. 5 листоп. 1934 в Харкові заарештований органами НКВС УСРР. Разом з ін. колишніми діячами УКП(б) та відомими українськими письменниками звинувачений у належності до «Об’єднання українських націоналістів». Єдиний із заарештованих у цій справі не визнав провини і не назвав слідчим НКВС жодного прізвища. Засуджений до 10 років таборів, ув’язнений у БАМлазі (див. Гу-
лаг); через деякий час страчений. Реабілітований у серпні 1956. Літ.: Юренко О. Живим у небуття: Л.Б. Ковалів. В кн.: Реабілітовані історією. К.—Полтава, 1992; Його ж. Доля боротьбистів. «Рада» (К.), 1992, 27 листопада; Його ж. Левко Борисович Ковалів. «УІЖ», 1993, № 1. О.П. Юренко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Ковалів Левко Борисович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
