КІРОВЕ — назва 1934—39 м. Кіровоград. КІРОВОГРАД (1775—1924 — Єлизаветград, 1924—34 — Зінов’євськ, груд. 1934 — січ. 1939 — Кірове) — місто, обл. центр. Розташоване на р. Інгул (прит. Пд. Бугу). Залізнична станція. Нас. 246 тис. жителів (2006). Початок історії міста поклало спорудження фортеці св. Єлизавети на колиш. землях Вольностей Війська Запорозького низового з метою захисту пд. кордонів Російської імперії від нападів кримських татар. Фортецю було закладено за указом рос. імп. Єлизавети Петрівни в черв. 1754. З часом поблизу фортифікаційного укріплення виникла слобода, 1764 вона стала центром Єлизаветинської провінції (входила до Новоросійської губернії). У ході російсько-турецької війни 1768— 1774 фортеця відіграла помітну роль у боротьбі Росії за вихід до Чорного моря. 1775 слобода отримала статус міста і назву Єлизаветград. Після приєднання 1783 Кримського ханства до Росії фортеця втратила військ.-стратегічне значення, натомість місто розвинулось (1785 купець Масленников збудував тут цукровий з-д). Наприкінці 18 ст. Єлизаветград став важливим торг. центром, де щорічно відбувалися ярмарки з торгівлі зерном, худобою, вовною, землеробськими знаряддями. 1784—95 місто входило до Катеринославського намісництва, 1795—97 — Вознесенського намісництва, 1797—1801 було повітовим містом Новорос. губ., 1802 — Миколаївської губернії, 1803— 28 — Херсонської губернії. Від 1829 С.М. Кіров.
330 КІРОВОГРАДСЬКА
до 1864 — центр військових поселень на пд. України. Від 1865 — знову повітовий центр Херсон. губ. З розвитком капіталіст. відносин у с. госп-ві та буд-вом 1868—69 залізниці Харків—Єлизаветград—Одеса в місті зводяться майстерні та з-ди для ремонту й вир-ва ґрунтооброблювальних знарядь і водяних турбін. 1874 став до ладу потужний з-д с.-г. машин (заснований англ. підприємцями Р. та Т. Ельворті, нині ВАТ «Червона зірка»; див. «Ельворті Роберт і Томас»), його продукція (молотарки, сівалки) не раз одержувала відзнаки на всерос. та міжнар. виставках. 1870 у Єлизаветграді відкрито земське реальне уч-ще, у різні роки тут працювали проф. В.Григорович, історик, археолог і фольклорист В.Ястребов (з його ініціативи 1883 при реальному учщі відкрито краєзнавчий музей; див. Кіровоградський краєзнавчий музей), поет і композитор П.Ніщинський; його вихованцями були, зокрема, актори і режисери М.К.Садовський та П.Саксаганський, письменник Ю.Яновський. 1882 у місті під кер-вом М.Л.Кропивницького, а пізніше М.Старицького почала діяти перша укр. професійна театральна трупа, до неї входили І.КарпенкоКарий, М.К.Садовський, П.Саксаганський, М.Заньковецька, М.Садовська-Барілотті й ін. Від 1923 Єлизаветград — окружний центр УСРР. 1924 перейменований на Зінов’євськ на честь уродженця Єлизаветграда, одного з лідерів РКП(б) Г.Зінов’єва. Від 1932 у складі обл., від 1939 — обл. центр. Наприкінці 1920 — поч. 1930-х рр. у ході тех. реконструкції пром-сті перетворився на важливий індустріальний центр УСРР. На базі з-ду с.-г. машин «Черво-
на зірка» було побудовано металообробний, мех. та авторемонтний з-ди, значного розвитку набула легка й харчова пром-сть. У груд. 1934 перейменований на Кірове (на честь убитого 1 груд. цього ж року парт. і держ. діяча СРСР С.Кірова). У січ. 1939 назву міста змінили на Кіровоград. У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941— 1945 від 5 серп. 1941 до 5 січ. 1944 місто було окуповане гітлерівськими військами, під час окупації діяло 6 диверсійних загонів та 16 підпільно-диверсійних груп, якими керував підпільний обком КП(б)У на чолі з П.Василиною і М.Скирдою. Протягом 1950-х у місті збудовано нові підпр-ва — з-д залізобетонних виробів, з-д «Металіст», швейну фабрику. Нині провідними галузями пром-сті міста є машинобудівна, металообробна, харчова, легка й деревообробна. Пам’ятки арх-ри: класицистичний ансамбль центру (палацовий корпус, штаб юнкерського уч-ща, манеж, присутственні місця — 19 ст.), Грецька церква (1812), земляні укріплення і комплекс споруд Єлизаветградської фортеці. У місті діють краєзнавчий музей і меморіальний музей художника О.Осьморкіна. Літ.: Скальковский А. Хронологическое обозрение истории Новороссийкого края, 1730—1829, ч.1. Одесса, 1836; Пашутин А.Н. Исторический почерк г. Елисаветграда. Елисаветград, 1897; Безтака П.М. Кіровоград: Історично-краєзнавчий нарис. Дніпропетровськ, 1972; Мативос Ю.Н., Сандул В.А. Кировоград. Путеводитель. Днепропетровск, 1982; До джерел історії краю. З найдавнішніх часів до кінця ХVIII ст.: Навчальний посібник. Кіровоград, 1994. О.Г. Бажан.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КІРОВЕ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
