КИЇВСЬКИЙ ЛІТОПИС — більша за обсягом частина рукописного збірника, відомого як Іпатіївський літопис, що міститься між «Повістю временних літ» і Галицько-Волинським літописом і охоплює події від 1117 до 1198. Рукописна книга, в якій зберігся цей текст, належить до поч. 15 ст. (ймовірно, до 1425). Відомі пізніші списки — Хлєбниковський (16 ст.), список Марка Бандура (1631), Єрмолаєвський (кін. 17 — поч. 18 ст.), Погодинський (17 ст.), Краківський (кін. 18 ст.). Є думка, що повніший втрачений список К.л. відображений в «Истории Российской» В.Татіщева. За своїм походженням К.л. є зведенням окремих пам’яток писемності, об’єднаних, як установлено, ігуменом Видубицького Свято-Михайлівського монастиря в Києві Мойсеєм наприкінці 12 ст. Його стилістичну і жанрову неоднорідність зазначали чимало дослідників (К.Бестужев-Рюмін, М.Сухомлинов, О.Шахматов, М.Приселков, А.Насонов, В.Адріанова-Перетц, І.Єрьомін, Д.Лихачов, Б.Рибаков,
О.Зимін, А.Кузьмін). У наук. літ. прийнято вважати, що в створенні пам’ятки, крім Мойсея, брали участь такі літописці і редактори: Полікарп, Петро Бориславич, Кузьма Киянин, Галичанин, літописець вел. кн. київ. Святослава Всеволодича (ім’я невід.), кілька владимиро-суздальських авторів. Зведенню 1198 передували: 1) зведення Полікарпа (1170), в яке увійшли літопис укладача та фрагменти літописання кн. Юрія Долгорукого, його синів Гліба Юрійовича і Андрія Боголюбського; 2) записи Петра Бориславича, доведені до 1168. У Київ. літописне зведення ці тексти, ймовірно, були включені безпосередньо його укладачем ігуменом Мойсеєм; 3) зведення 1179 створювалося при дворі вел. кн. київ. Святослава Всеволодича. У його складі виділяються записи, зроблені літописцем великого князя, і матеріали, присвячені владимиро-суздальським справам; 4) зведення 1190, укладене при дворі кн. Рюрика Ростиславича. Крім зведення 1179, до нього увійшли записи літописця вел. кн. київ. Святослава Всеволодича, які його продовжували, а також особисті замітки Петра Бориславича — укладача зведення, і його помічника Галичанина, який додав відомості про події в Галицькому князівстві. Літописне зведення 1190 було продовжене хронікою, складеною переважно Петром Бориславичем. Від 1197 її веде вже ігумен Мойсей, який і доповнює підготовлене ним зведення матеріалами щодо родини Ростиславичів — потомків князя Ростислава Мстиславича. Видання: Полное собрание русских летописей, т. 2. Ипатиевская летопись. СПб., 1843; Полное собрание русских летописей, т. 2. Ипатьевская летопись. СПб., 1908 (перевид.: М., 1962; М., 1998). Літ.: Бестужев-Рюмин К.Н. О составе русских летописей до конца ХIV века. СПб., 1868; Шахматов А.А. Киевский летописный свод ХII века. Со вступительной статьей Н.Ф. Лаврова. В кн.: Шахматов А.А. 1864—1920. Сборник статей и материалов. М.—Л., 1947; Еремин И.П. Киевская летопись как памятник литературы. «Труды Отдела древнерусской литературы. Института русской литературы (Пушкинского Дома) АН СССР», 1949, т. 7; Рыбаков Б.А. Русские летописцы и автор «Слова о полку Игореве». М.,
1972; Франчук В.Ю. Киевская летопись. Состав и источники в лингвистическом освещении. К., 1986. В.Ю. Франчук.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КИЇВСЬКИЙ ЛІТОПИС» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
