КАРПОВИЧ Логвин (Лонгин; чернече ім’я — Леонтій; бл. 1580 — жовт. 1620) — культ.-освіт. і церк. діяч, перший архімандрит братського Віленського Святодухівського монастиря (1613— 20; див. Віленський Святого Духа монастир). Н. на Пінщині (нині тер. Білорусі) в сім’ї священика зі шляхетського роду. Здобув добру освіту, був ректором Віленської братської шк., друкарем і коректором братської друкарні. Як діяч братства брав участь у варшавському сеймі 1609, де виступав за оборону правосл. церкви. За видання книги М.Смотрицького «Тренос» (1610) був ув’язнений на два роки. Очолював боротьбу Віленського братства проти Берестейської церковної унії 1596. Автор казань-проповідей, передмов до братських видань. П. у м. Вільно (нині м. Вільнюс). На його похороні М.Смотрицький виголосив проповідь, у якій говорив про доброчинні справи небіжчика, відданість його правосл. церкві. Пам’яті К. було присвячено також віршанонім «Лямент на жалосное преставление… Леонтія Карповича». П.Могила записав кілька переказів про К., в яких той постає праведником і подвижником. Літ.: Леонтий Карпович церковный вития православной Юго-Западной Руси в ХVII ст. и два его слова. «Чтения в обществе истории и древностей российских», 1878, кн. 1; Маслов С.И. Казанье Мелетия Смотрицкого на честный погреб о. Леонтия Карповича. К., 1908; Українська література ХVII ст. К., 1987. О.М. Дзюба.
Карпов Г.Ф. «Начало исторической дСятельности Богдана Хмельницкаго». М., 1873. Титульний аркуш.
КАРР Едвард-Хьюлетт (1892— 1982) — англ. історик. Після закінчення університетського коледжу в Кембриджі (Велика Британія) — з 1916 — на дипломатичній службі. Працював у департ. МЗС Великої Британії (Форин офіс), що відав справами Росії. Будучи експертом англ. делегації на Паризькій мирній конференції 1919—1920, безпосередньо знайомився з проблемами України. 1936 перейшов на наук.-викладацьку роботу, однак перервав її з початком Другої світової війни. 1939—40 працював у мін-ві
128 КАРР
інформації, 1940—46 — заст. гол. ред. газ. «Times». По завершенні війни досліджував історію міжнар. відносин, історію СРСР, теоретико-методологічні проблеми історичної науки. Від кін. 1940-х рр. цілком віддався написанню «Історії Росії, починаючи з Жовтневої революції 1917 р.». Власноруч підготував 8 томів, ще 2 т. — разом з проф. ун-ту в Бірмінгемі Р.Девісом. Останній також додав до вид. власні 4 т., присвячені індустріалізації СРСР. Значна ч. матеріалів цієї праці присвячена розгляду процесів розвитку нац. регіонів СРСР.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КАРПОВИЧ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
