КАНДИБИ — укр. шляхетськокозац. рід 17—18 ст., мав власний та пожалуваний герби. Найвизначнішим його представником був Федір: він зробив швидку кар’єру при гетьмані П.Дорошенку, був корсунським полковником (1669—72, 1674—75), у вересні 1675 перейшов на бік гетьмана І.Самойловича, здавши йому м. Канів, однак після поразки останнього переселився на лівий берег Дніпра, отримав маєтності на території Ніжинського полку в м. Конотоп. Титул корсунського полковника формально зберігав 1675—81. Обіймав посади конотопського сотника Ніжинського полку (1681—98), ніжин. полкового обозного (1698—1700). Брав участь у російсько-турецькій війні 1676—1681 та Кримських походах 1687 і 1689. Його син Андрій (Андронік) — конотопський сотник (1698—1700), підтримав гетьмана І.Мазепу в його повстанні, потрапив у полон у ході Полтавської битви 1709, був засланий. Повернувся із заслання 1715, наприкінці життя — генеральний суддя (1728 — трав. 1730). Нащадок Федора Костянтин був наприкінці 17 ст. обозним Миргородського полку. Ін. нащадки Федора породичалися з ін. старшинськими родами, насамперед з Горленками, здобули міцні позиції в Піщанській сотні Переяславського полку, де сотниками були Семен (1721—31), Андрій (1750 — 24 жовт. 1757) та Петро Семенович. Представник ін. гілки роду Кандиб — Андрій Павлович — корсунський полковник (1707— 10), підтримував рос. царя Петра I, брав участь у каральних акціях проти запорожців (під Старими і Новими Кодаками, у взятті Чортомлицької Січі). Під час Прутського походу 1711 загинув. Літ.: Мицик Ю.А., Степенькін С.Ю. Корсунщина козацька. Корсунь-Шевченківський, 1997; Мицик Ю.А. Кілька документів до історії Корсуня та роду Кандиб у другій половині ХVII ст. «Корсунський часопис», 1997, № 6; Кривошея В.В. Українська козацька старшина, ч. 1. Урядники гетьманської адміністрації. К., 1997. Ю.А. Мицик.
Л. Лук’яненко та І. Кандиба. 1970-ті роки.
юстиції Львів. обл. 1960 разом із Л.Лук’яненком створив нелегальну орг-цію Українська робітничоселянська спілка, що ставила за мету вихід України зі складу СРСР. Заарештований органами КДБ при РМ УРСР в січ. 1961 за звинуваченням у «зраді Батьківщини» і засуджений до 15 років ув’язнення в таборі суворого режиму. Покарання відбував у мордовських і пермських таборах. Після звільнення 1976 перебував під адм. наглядом у смт Пустомити (нині місто). Працював кочегаром, механіком побутової техніки. У листоп. 1976 став одним із засн. Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод, за що в лип. 1981 засуджений до 10 років ув’язнення та 5 років заслання. У верес. 1988 указом Президії ВР СРСР помилуваний. 1990 заснував та став першим головою Всеукр. політ. об-ня «Державна самостійність України». Від листоп. 1992 — чл. Організації українських націоналістів. У трав. 1993 обраний заст. голови Гол. проводу ОУН в Україні. П. у м. Львів. Нагороджений орденом «За мужність» 1-го ст. (2006; посмертно). Літ.: Українські юристи під судом КГБ. Мюнхен, 1968; Василюк М. Приречений на любов до України: [І. Кандиба]. «Нескорена нація», ч. 1. 1996. О.Г. Бажан.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КАНДИБИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
