ЗВЕНИГОРОДКА — місто Черкаської області, райцентр. Розташов. на р. Гнилий Тікич (один з витоків Тікичу, бас. Пд. Бугу), за 12 км від залізничної ст. Звенигородка. Нас. 19,5 тис. осіб (2004). З. виникла за часів Київської Русі біля гори, де висів дзвін, що сповіщав про напад ворогів (звідси й назва міста). В писемних джерелах згадується наприкінці 14 ст. Від 1506 належала польс. королеві та вел. кн. литов. Сигізмунду I. Після Люблінської унії 1569 перебувала під владою Речі Посполитої. На початку національної революції 1648—1676 жителі міста вигнали польс. шляхту, від 1648 З. входить до складу Корсунського полку. За Андрусівським договором (перемир’ям) 1667 залишилася під владою Польщі. Під час гайдамацького руху загін Гната Голого 1737 і 1743 брав штурмом Звенигородський замок. 1792 польс. король Станіслав-Август Понятовський затвердив герб міста і надав З. магдебурзьке право. Після 2-го поділу Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) у складі Правобережної України відійшла до Російської імперії. Входила до Вознесенського намісництва. Від 1796 — повітове місто Київської губернії, центр чумацького промислу (див. Чумацтво). Райцентр з 1923. Місто з 1938. У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941— 1945 окуповане гітлерівцями від 29 лип. 1941 до 28 січ. 1944. Під час окупації знищено 2127, вивезено до Німеччини 4894 особи. Звільнене військами Першого Українського фронту й Другого Українського фронту в ході КорсуньШевченківської операції 1944. Архіт. пам’ятки
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЗВЕНИГОРОДКА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
