ЄРЕМІЇВ Михайло Михайлович (07.02.1889—16.09.1975) — громад. та політ. діяч, журналіст. Н. в с. Новосілки (нині село Овруцького р-ну Житомир. обл.). Закінчив Київ. політех. ін-т, був головою укр. студентської громади ін-ту. Чл. Української соціалдемократичної робітничої партії. 1914 заарештований, відбув дворічне ув’язнення за участь у студентському орг. к-ті зі святкування 100-річчя з дня народження Т.Шевченка. Під час Першої світової війни служив в інженерному від. штабу Київського військового округу. На Всеукраїнському національному конгресі 1917 обраний чл. Української Центральної Ради від студентських орг-цій Києва. Чл. Всеукр. ради робітн. депутатів та її виконкому. Входив до складу ЦК УСДРП і репрезентував партію в Малій раді (див. Комітет Української Центральної Ради). Гол. ред. газ. «Вісті з Української Центральної Ради», співред. «Робітничої газети». 6 листоп. 1917 призначений секретарем УЦР. Після гетьманського перевороту 1918 продовжував працювати в «Робітничій газеті», за доби Директорії УНР — секретар укр. місії в Італії. Протягом 1919—20 редагував час. «La Voce del Ucraina». 1921 переїхав до Чехословаччини, працював в Українській господарській академії в Подєбрадах. З його ініціативи створено Укр. центр. спортивний союз, який він очолював упродовж 1923—27. Від 1928 мешкав у Швейцарії. 1928—44 редагував бюлетень «Ofinor» (Женева), співробітничав у багатьох укр. та іншомовних виданнях. П. у м. Женева. Тв.: За лаштунками Центральної ради. «Український історик», 1968, № 1/4; Є.Коновалець на тлі української визвольної боротьби. В кн.: Коновалець Є. та його доба. Мюнхен, 1974. Літ.: Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. К., 1998. Т.С. Осташко.
Н. в м. Анхілаос. Вів переговори з Римською курією з приводу прийняття календарної реформи рим. папи Григорія XIII та унії церковної, заснував 1577 правосл. єпископську резиденцію у Венеції (Італія) та 1589 під час подорожі до Москви змушений був погодитися на заснування Московського патріархату. Останньому відводилося 5-те місце в диптиху — офіц. списку автокефальних правосл. церков (див. Автокефальна церква). З часу відвідин Є. II Москви почалася таємна служба сх. патріархів царському урядові. Є. II закликав до шкільної реформи в Константиноп. патріархаті (1593); розробив концепцію заснування в Стамбулі першої грец. друкарні. Як богослов написав три послання з приводу полеміки з нім. протестантами (див. Протестантизм). Декларуючи необхідність оновлення теологічного мислення, він майже не виходив за межі традиційних патристичних (див. Патристика) джерел, проте використовував нові методи аргументації позицій правосл. Церкви. Надав широких прав церк. братствам (у т. ч. Львівському братству та Віленському братству), чим викликав незадоволення укр. правосл. владик, яке ще збільшилося після того, як Є. II позбавив митрополичого сану Онисифора Дівочку за двоєженство та призначив Київ. митрополитом Михаїла Рогозу (1589) без скликання церк. собору. Дії Є. II стали для укр. правосл. ієрархів поштовхом до роздумів щодо церк. унії й переходу під протекторат рим. папи (див. Берестейська церковна унія 1596).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЄРЕМІЇВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
