ЄНІКАЛЕ (Янікал; нині в межах м. Керч) — турец. фортеця, побудована протягом 1703—10 біля підніжжя гірської гряди для військово-стратегічного контролю за Керченською протокою. Займала тер. понад 7 га і була з усіх боків оточена кам’яними стінами, складними за конфігурацією, збудованими за ламаною лінією, що обумовлювалося місц. рельєфом. Наприкінці 18 ст. на внутр. тер. розміщувалися житлові будинки, навколо фортеці з пд. зх. — невеликий форштадт. Була об’єктом боротьби в російсько-турецькій війні 1768—1774 та російсько-турецькій війні 1787—1791. Взята рос. військами навесні 1771 і за Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774
ціональний скальд» (1909), «Тарас Шевченко. Життєпис українського поета» (1916). 1909 відвідав Україну, особисто познайомився з І.Франком, з яким потім тривалий час листувався, та М.Коцюбинським, здійснив переклад кількох творів останнього.
Фортеця Єнікале. Фото кінця 20 ст.
Фортеця Єнікале. Озівська брама. Фото кінця 20 ст.
122 ЄНЮТІН
Єнсен А. «Мазепа: Історичні картини». Київ, 1992. Обкладинка.
Особливу увагу приділив вивченню «Енеїди» І.Котляревського. В «Записках Наукового товариства імені Шевченка» опублікував кілька праць, присвячених гетьману І.Мазепі та мазепинцям (1909). Ред. зб. «Українці» (1921), що вийшов швед. мовою. Автор дослідження «Мазепа. Історичні картини» (1909), де вміщено заг. огляд історії України, зокрема козацтва, подано нарис про політ. діяльність гетьмана, перелік його любовних пригод та відомості про відображення особи І.Мазепи в образотворчому мистві. Віддаючи належне освіченості, дипломатичному хистові, реформаторським здібностям гетьмана, не вважав його видатним держ. діячем. П. у м. Відень. Літ.: Якимович Б. Альфред Єнсен та його «Мазепа». В кн.: Єнсен А. Мазепа: Історичні картини. К., 1992. В.В. Станіславський.
пром-сті. Від 1943 — секретар з металургійної пром-сті Кемеровського обкому ВКП(б). Од 1945 — 3-й секретар Кемеровського обкому ВКП(б). 1946 — заст. секретаря, зав. від. металургійної пром-сті Сталінського обкому КП(б)У. Від квіт. 1947 — 2-й, згодом — 1-й секретар Запоріз. обкому КП(б)У. Од 1952 — слухач курсів перепідготовки при ЦК ВКП(б)—КПРС. 1953 — заст. зав. Від. парт., профспілкових та комсомольських органів ЦК КПРС. У груд. 1957 призначений головою Комісії рад. контролю при РМ СРСР. Од груд. 1962 — заст. голови РМ РРФСР і голова К-ту парт.-держ. контролю Бюро ЦК КПРС по РРФСР і РМ РРФСР. Чл. ЦК КПРС 1955—66. Від квіт. 1966 — персональний пенсіонер. П. у м. Москва. Г.Г. Єфіменко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЄНІКАЛЕ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
