ЕМБЛЕМАТИКА (від грец. fмвлзмб — рельєфна прикраса) — спеціальна історична дисципліна, об’єктом вивчення якої є емблеми — предмети або зображення людей, тварин, птахів, будівель, фантастичних істот тощо, що умовно виражають певне поняття чи ідею. Аналогічну функцію — умовного, знакового зображення — виконують символи (див. Символіка). Відмінність між емблемами та символами полягає в тому, що символи являють собою найпростіші накреслення (крапки, лінії) і можуть бути довільними абстракціями. Емблема завжди має еталонне зображення, сенс якого сприймається однозначно в масштабах країни, регіону чи всього світу або в межах того чи ін. сусп. простору. Вибір емблем, їх легітимність, значення залежать від конкретного переплетіння геогр., нац., реліг., станових, соціальних, парт. уявлень і догм. Ті чи ін. зміни будь-якого з цих уявлень можуть привести до того, що в сусп-ві будуть визнаватися одні й відкидатися ін. емблеми. Генетично емблеми пов’язані з племінними тотемами — тваринами чи рослинами, що були об’єктами поклоніння для роду або племені як їхні родоначальники й охоронці. Як знаки вирізнення емблеми виникли фактично на початку людської цивілізації й служили для фіксації культових, правових та/чи майнових відмінностей. Поступово деякі з емблем набули загальнодерж. значення. За доби середньовіччя
одним із гол. джерел для емблематичних зображень стали образи й сюжети Біблії. Серед емблем з’явилися такі, що передавали зміст певних моральних категорій (мужності, вірності, звитяги, відданості тощо), були умовними позначеннями природних та архіт. об’єктів (гірські вершини, видатні будівлі-пам’ятки тощо). Щоб відрізнити емблемне зображення того чи ін. об’єкта від звичайного, вдаються до стилізації — тобто до певних умовностей зображення, які відповідають певним нормам і правилам. Стилізація дає змогу людині при погляді на те або ін. зображення зрозуміти, чи є воно зображенням реального об’єкта, чи умовним зображенням тих чи ін. ідей, понять. Деякі емблеми, зокрема герби, мають притаманну лише їм традицію побудови (див. Геральдика). Знаки орг-цій, партій, установ, цехів. підпр-в найчастіше відображають осн. особливості діяльності або спрямованості цих суб’єктів. Емблема, як правило, передає певну важливу інформацію, тому, досліджуючи емблеми, необхідно намагатися відшукати конкретні істор. корені тієї чи ін. емблеми, з’ясувати її походження. Як галузь істор. знання Е. — порівняно молода наука, сам термін «емблематика» з’явився лише 1962 (вперше запроваджений проф. А.Введенським). Е. вивчає регалії, інсигнії, клейноди (див. також Клейноди козацькі), ордени, медалі, беджі, мони, печатки, монети, військ. арматуру, нарукавні, нашийні та нагрудні знаки, прапори, штандарти, держ., регіональні (земельні), міські та родові герби, різні тв. образотворчого мист-ва: живопис, гобелени, пластику, графіку (політ. плакат) тощо. Звичайно, ці предмети вивчають й ін. спец. істор. дисципліни, з якими плідно взаємодіє Е. Особливість емблематичних досліджень визначається тим, що вони орієнтовані на аналіз зображень як певних істор. кодів. Літ.: Введенский А.А. Вспомогательные исторические науки в работе архивистов. «Вопросы архивоведения», 1962, № 2; Бабенко А. Деякі питання радянської емблематики. «Архіви України», 1965, № 4; Зайцев Б.П. Эмблематика Советской Украины: Автореф. дис. ...канд. истор. наук. Х.,
31 ЕМБЛЕМАТИКА
32 ЕМІГРАЦІЯ
1969; Ильинский В. Профсоюзные эмблемы. «Советские профсоюзы», 1981, № 17; Похлебкин В.В. Международная символика и эмблематика. М., 1989; Эмблематика. В кн.: Специальные исторические дисциплины. К., 1992; Каменцева Е.И. Истоки советской эмлематики. «Гербовед», 1995, № 1. М.Ф. Дмитрієнко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЕМБЛЕМАТИКА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
