ЕЛІТА (від лат. eligo — вибираю та франц. Jlite — краще, добірне), як поняття в соціології та політології. Термін «еліта» набув поширення на поч. 20 ст. Ним позначають стрижневе поняття тих теорій, які стверджують, що необхідною складовою частиною будь-якої соціальної структури є наявність у ній найвищої, привілейованої верстви або верств людей — власне еліт, які здійснюють творчі функції — управління, розвитку науки та мистецтва — на противагу нетворчим, репродуктивним функціям, виконуваним іншою частиною населення. Ідеї, що склали підґрунтя сучасних теорій Е., беруть початок від відповідних ідей Платона, Т.Карлейля, Ф.Ніцше, самі ж ці теорії були сформульовані на поч. 20 ст. італійськими соціологами В.Парето, Г.Москою та Р.Міхельсом. Існують різні визначення поняття Е.: а) це люди, які мають найкращі професійні показники (В.Парето);
28 ЕЛІТАРИЗМУ
б) особи, які інтелектуально або морально вивищуються над масою, мають загострене почуття відповідальності (Х.Ортега-іГассет); в) це люди, наділені формальною владою (амер. соціолог А.Етціоні); г) творча меншість сусп-ва на противагу нетворчій більшості (А.-Дж.Тойнбі) та ін. Спільним для цих визначень є один і той самий методологічний принцип їхньої побудови — протиставлення однієї частини людей, кількісно меншої, але якісно кращої, ін. частині — більш чисельній, але з менш вираженими суспільно важливими здібностями. Визнання чи заперечення фахівцями поняття Е. багато в чому залежить від загальнофілос. настанов та уподобань цих фахівців, зокрема від їхнього ставлення до проблеми нерівності людей, від розуміння плюралістичності розвитку істор. процесу. Так, елітаристи переважно скептично ставляться до поняття прогресу (див. Прогресу історичного теорія), схиляючись до концепцій істор. циклів (або ж циклів колообігу еліт; див. також Циклічності теорії). Нині поняття «еліта» переосмислюється в контексті теорії глобалізації, оскільки посилення світ. інтегративних процесів та глобальної нестабільності покладає більшу відповідальність на регіональних і нац. лідерів та інтелектуалів, підвищуючи вимоги до їхньої компетентності й готовності до змін (про використання поняття Е. в історіографії див. Елітаризму підхід в історичній науці). Літ.: Ашин Г.К. Современные теории элиты: Критический очерк. М., 1985; История теоретической социологии, т. 4. М., 2002; Мартинов А.Ю. Історична соціологія (циклічна парадигма). К., 2004; Осипова Е.В. Социология Вильфредо Парето. СПб., 2004. К.Ю. Галушко.
торії 18—19 ст. під впливом ідей романтизму (Т.Карлейль) та волюнтаризму (Ф.Ніцше). У 2-й пол. 19 ст. стає складовою ч. державницького напряму в історіографії Німеччини, Польщі, Російської імперії, а в 20 ст. і в Україні (В.Липинський, В.Дорошенко; див. Державницький напрям в українській історіографії). На поч. 20 ст. він збагачується ідеями з соціології та політ. наук (італ. соціологи В.Парето, Г.Моска, Р.Міхельс), зазнає впливу з боку консерватизму (Х.Ортега-і-Гассет, П.Вірек, амер. соціолог Д.Белл та ін.) та інтелектуальних течій критики т. зв. масового сусп-ва (див. Масового суспільства теорія) і близьких до них циклічності теорій (О.Шпенглер, А.Дж.Тойнбі). Первісно поняття «еліта» тлумачилося як спадкова аристократія чи як аристократія духу. Поступово воно «соціологізувалося» і сьогодні ототожнюється переважно з такими поняттями, як «професійна еліта» (В.Парето), «провідна верства» (В.Липинський), «активна меншість» (А.Дж.Тойнбі), «меритократія» (П.Вірек), «білі комірці» (Д.Белл). Подекуди воно визначається в біоенергетичному сенсі, напр., як «пасіонарії» (Л.Гумільов). Проблеми еліти є важливим напрямом досліджень у соціальній історії та антропології історичній. Літ.: Ашин Г.К. Современные теории элиты: критический очерк. М., 1985; Дорошенко Д. Огляд української історіографії. К., 1996; Ливен Д. Аристократия в Европе. 1815— 1914. СПб., 2000; Український консерватизм і гетьманський рух: історія, ідеологія, політика, вип. 1—2. К., 2000—04; Галушко К. Консерватор на тлі доби. В’ячеслав Липинський і суспільна думка європейських «правих». К., 2002. К.Ю. Галушко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЕЛІТА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
