ДРАГОМАНОВ Михайло Петрович (псевдоніми — Кирило Василенко, Волинець, М.Галицький, М.Гордієнко, П.Кузьмичевський, П.Петрик, М.Толмачов, Українець, Чудак та ін.; 30(18).09. 1841—02.07(20.06).1895) — громад. та політичний діяч, історик, філософ, публіцист, фольклорист, літературознавець. Син П.Драгоманова, брат Олени Пчілки, племінник Я.Драгоманова. Н. в м. Гадяч у дворянській родині. Закінчив історико-філол. ф-т Київ. ун-ту (1863), в якому займався пед. діяльністю до 1875 (доц. каф-ри антич. історії). 1876 через переслідування царськими властями за участь у діяльності київ. громади (див. Громади) емігрував до Женеви (Швейцарія), де заснував Вільну укр. друкарню, видавав перший укр. політ. ж. «Громада» (1878—82). Підтримував зв’язки з діячами укр. к-ри (зокрема М.Костомаровим), встановив контакти з передовою галицькою молоддю (зокрема — із І.Франком). Разом із С.Подолинським і М.Павликом заснував «Женевський гурток» — зародок укр. соціаліст. руху. Через розрив із громадівцями Санкт-Петербурга і гол. чин. з київ. громадою (1886) Д. було позбавлено фінансової підтримки, й 1889 він приймає запрошення обійняти посаду проф. каф-ри заг. історії Софійського ун-ту (м. Софія, Болгарія). У Болгарії провів останні роки свого життя. Д. — автор понад 2 тис. творів з історії, літературознавства, фольклористики та ін. наук. дисциплін. Сусп. процес розумів як поступальний розвиток політ. і моральних ідей, підпорядкованих внутр. законам прогресу. Політ. ідеалом його була федеративна д-ва, побудована на основах адм. децентралізму і культ.-нац. автономії, з дотриманням принципу соборності України. У працях «Переднє слово до “Громади”», «Чудацькі думки про українську національну справу», «Пропащий час» та ін. звертався до багатьох важливих питань історії України
14 — 1-ї пол. 19 ст., у т. ч. стосовно істор. ролі Запорозької Січі. У публіцистичних творах «Внутрішнє рабство і війна за звільнення», «До чого довоювалися», «Листи на Наддніпрянську Україну» та ін. засуджував нац. й соціальне поневолення народів Російської імперії та Австро-Угорщини. Як літ. критик висвітлив здобутки укр. письменства, його значення та місце в європ. літ. процесі. Зокрема, 1873 опублікував в італ. ж. «Rivista Europea» («Європейський огляд») ст. «Український літературний рух у Росії та в Галичині (1798—1872)». Брав участь у закордонному виданні творів Т.Шевченка, М.Костомарова та ін. укр. письменників і вчених, доклав багато зусиль, щоб поширити їхню спадщину в перекладах європ. мовами. У працях «Малоруські народні перекази і оповідання», «Нові українські пісні про громадські справи», «Політичні пісні українського народу XVIII—XIX ст.» високо оцінював виховну й пізнавальну роль нар. творчості. П. у м. Софія. Тв.: Собрание политических сочинений, т. 1—2. Париж, 1905—06; Літературно-публіцистичні праці, т. 1—2. К., 1970. Літ.: Іванова Р.П. Михайло Драгоманов у суспільно-політичному русі Росії та України (II половина XIX ст.). К., 1971; Федченко П.М. Михайло Драгоманов: Життя і творчість. К., 1991; М.П. Драгоманов і Галичина: Бібліографічний покажчик. Львів, 1992; Грінченко Б., Драгоманов М. Діалоги про українську національну справу. К., 1994; Круглашов А.М. Драма інтелектуала: Політичні ідеї Михайла Драгоманова. Чернівці, 2000. Ю.А. Пінчук.
го відомства у Санкт-Петербурзі. 1828—32 співпрацював із рос. альманахами і часописами «Северная звезда на 1829 год», «Северный Меркурий», «Гирланда», «Литературные прибавления к “Русскому инвалиду”», публікував як власні поезії, так і перекладені ним твори — вірші та прозу. 1836 пішов у відставку в чині колезького асесора. 1838 повернувся в Україну. З дружиною Єлизаветою (дівоче прізвище — Цяцька) виховував трьох синів і трьох дочок, порядкував у придбаній ним гадяцькій садибі та маєтку Підварок, або Верблячий. 1840—44 був засідателем повітового суду, згодом — приватним адвокатом. Збирав нар. пісні, частину записів передав своєму родичеві проф. Амвросію Метлинському. П. у м. Гадяч. Літ.: Пчілка О. Твори. К., 1988; Сергієнко Г.Я., Супронюк О.К. Драгоманов Петро Якимович. В кн.: УЛЕ, т. 2. К., 1990; Супронюк О. Віхи славного родоводу. «Вітчизна», 1990, № 9. П.Г. Усенко.
нення в Динабурзькій фортеці, після чого висланий до Староінгерманландського піх. полку. 1828 пішов у відставку. Перебував під наглядом жандармів. 1829 — знову на цивільній службі, в сенатському департ., від 1830 — у Гол. управлінні ревізій держ. рахунків (канцелярист, пом. контролера). На сторінках петерб. преси виступав (почасти в співавторстві з братом) як поет, прозаїк, перекладач з нім. й франц. мов на рос. Серед його творів — переспіви віршів А.Міцкевича. Літ.: Павловський И.Фр. Декабрист Я.А. Драгоманов. «Украіна», 1907, № 5; Багаліївна-Татаринова О. Справа Якова Драгоманова. В кн.: Декабристи на Україні, т. 2. К., 1930; Айзеншток И.Я. Поэтическая деятельность Драгоманова. «Литературное наследство», 1956, т. 60, кн. 1.; Ротач П.П., Супронюк О.К. Драгоманов Яків Якимович. В кн.: УЛЕ, т. 2. К., 1990; Супронюк О.К. Драгоманов Яков Акимович. В кн.: Русские писатели: 1800—1917, т. 2. М., 1992. П.Г. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Драгоманов Михайло Петрович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
