ДОРОГИЧИН, Дрогичин — стародавнє місто над р. Зх. Буг, істор. центр Підляшшя, нині м-ко в Білостоцькому воєводстві (Польща). Археол. матеріали свідчать про існування Д. як сх.-слов’ян. поселення з 7 ст. Уперше згадано в літописі під 1142. У 11—13 ст. Д. — один із найбільших ремісничо-торг. і політ. центрів на зх. окраїнах Київської Русі й Галицько-Волинського князівства. Тут виявлено бл. 16 тис. свинцевих пломб 11—13 ст. з різними, переважно емблемними зображеннями (тризубів, постатей святих, літер кириличної абетки, птахів та ін.). Дослідники висунули кілька гіпотез про використання їх як товарних або митних знаків, привісних печаток, знаків вартості хутряних грошей. Про поширення писемності в Д. свідчить кириличний напис на кістяній ручці ножа 12 ст., виявленого 1954. У 30-х рр. 13 ст. кн. Конрад I Мазовецький захопив Д. і 1237 передав рицарям Добжинського ордену (див. Добжинських рицарів орден). У берез. 1238 (за ін. даними, 1237) Данило Галицький зі своїм волин. військом витіснив рицарів, узяв у полон
їхнього магістра Бруно і приєднав Д. до своїх володінь. 1253 Данило обрав місто місцем своєї коронації, щоб підкреслити права на пн. землі Галицько-Волин. князівства. Після смерті Данила Д. належав до володінь Шварна Даниловича, Лева Даниловича, Юрія Львовича. У 1-й пол. 14 ст. перейшов до Литви. Проведені польс. археологами 1954—57 розкопки підтвердили сх.-слов’ян. характер давнього Д. й остаточно спростували твердження Я.Длугоша про те, що Д. був столицею ятвягів. Літ.: Авенариус И.В. Дорогичин надбужский и его древности. СПб., 1890; Лучицкий Н. По поводу «Дорогичинских древностей». В кн.: Чтения в историческом обществе Несторалетописца, кн. 6. К., 1892; Болсуновский К. Дорогичинские пломбы, ч. 1. К., 1894; Musianowicz K. Drohiczyn od VI do XIII wieku. Olsztyn—Białystok, 1982; Hawryluk J. Ziemia Brzeska w dobiе państwowości ruskiej. «Krakowskie zeszyty ukrainoznawcze», 1996—97, t. 5—6. Я.Д. Ісаєвич.
(прит. Прип’яті, бас. Дніпра), на околиці сучасного с. Дорогобуж Гощанського р-ну Рівнен. обл. Згадується в «Руській правді» у зв’язку з подіями 1068—69 та в «Повісті временних літ» під 1084. Наприкінці 11 ст. — центр удільного Дорогобузького князівства, гол. центр Погоринської волості (див. Погорина). Складався з дитинця, окольного міста, посаду. Основу системи укріплень становили земляні вали та рови. Вал дитинця було насипано наприкінці 10 — поч. 11 ст. На рубежі 11—12 ст. у центрі дитинця викопано колодязь. Вдалося встановити садибно-дворову забудову цієї ч. міста. У 12 ст. було збудовано Свято-Успенську церкву. Екон. життя вирізнялося поєднанням с. госп-ва, промислів, ремесла й торгівлі. Про соціальну диференціацію свідчить, окрім багатьох знахідок та значних за розміром будівель, скарб срібних речей. Літ.: Прищепа Б.А., Нікольченко Ю.М. Літописний Дорогобуж в період Київської Русі. Рівне, 1996. О.П. Моця.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДОРОГИЧИН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
