ДОНДУКОВ-КОРСАКОВ Олександр Михайлович (24(12), за ін. даними, 29(17).09.1820—27(15). 04.1893) — військ. і державний
діяч Російської імперії, генералад’ютант (1869), генерал від кавалерії (1878), князь. Почесний громадянин міст Житомир (1874) і Київ (1875), почесний чл. Київ. церк.-археол. т-ва (1876). Н. в м. Санкт-Петербург. Син камергера, майбутнього віце-президента Петерб. АН кн. М.ДондуковаКорсакова (1794—1869). Закінчив юрид. ф-т Петерб. ун-ту зі ступенем кандидата (1840), після чого пішов у юнкери Кірасирського (Гатчинського) полку лейб-гвард. кірасирської д-зії. Від 1841 — офіцер, на маневрах 1842 був контужений. Од 1844 — на Кавказі, став порученцем ген. Олександра Нейгарта. 1845 — у штабі М.Воронцова, від 1846 — його ад’ютант. У боях проти тамтешніх горців поранений. 1853 перебував за кордоном. Брав участь у Кримській війні 1853—1856, служив ад’ютантом головнокоманд. Окремим Кавказ. корпусом М.Муравйова (Карського). 1855—58 командував Нижегородським драгунським полком. За хоробрість удостоївся генеральського чину. Направлений до Донського козацького війська, з 1860 виконував обов’язки нач. штабу. 1863 увільнений у безтермінову відпустку. 1868 зарахований на службу до відомства внутр. справ, від 28(16) січ. 1869 до 28(16) квіт. 1878 обіймав посаду київ., подільського і волин. ген.-губернатора. Водночас 1877 командував Київським військовим округом. Учасник російсько-турецької війни 1877—1878. За наказом імп. Олександра II, формально залишаючись ген.-губернатором, очолив корпус рос. армії в Болгарії (1877), став команд. сх. загону (1878). Як імператорський комісар і нач. окупаційних військ забезпечив прийняття болг. Установчими зборами конституції. Від 26(14) лют. 1880 — харків. тимчасовий ген.-губернатор (з підпорядкуванням йому Харків., Полтав. і Черніг. губерній, а затим іще Курської, Воронезької, Орловської) та команд. Харків. військ. округом (прибув до Харкова 21(09) берез. того року), від 25(13) січ. 1881 — одес. тимчасовий ген.-губернатор і команд. Одес. військ. округом, від 1882 — гол. цивільний і військ. урядовець на Кавказі, команд. місц.
військ. округу. Від 1890 — чл. Держ. ради. Кавалер багатьох орденів, у т. ч. — св. кн. Олександра Невського, св. Володимира 1-го ст., св. Анни 1-го ст., св. Станіслава 1-го класу, св. Георгія 4-го класу. П. у с. Полоне (Полоная) Псковської губ. (нині село Псковської обл., РФ). Тв.: Князь Михаил Семенович Воронцов. «Старина и новизна», 1902, кн. 5; Мои воспоминания. Там само, 1903, кн. 6; Из дневника. Там само, 1905, кн. 9. Літ.: Франко І. Сухий пень. «ЛНВ», 1905, № 2; Походный дневник Северного отряда (1877—1878 гг.). «Старина и новизна», 1905, кн. 9; Письма Петра Семеновича Ванновского к князю А.М. Дондукову-Корсакову. Там само; Письма Александра Романовича Дрентельна к кн. А.М. Дондукову-Корсакову. Там само; Паренсов П. Из прошлого. СПб., 1908; Багалей Д.И., Миллер Д.П. История города Харькова за 250 лет его существования (с 1655-го по 1905-й год), т. 2. Харьков, 1912; Дондуков-Корсаков, кн., Александр Михайлович. В кн.: Военная энциклопедия, [т. 9]. СПб., 1912; Милютин Д.А. Воспоминания: 1860—1862. М., 1999. П.Г. Усенко.
керуванні військами й поставив на його місце І.Богаченка. Д. залишився при Б.Хмельницькому. Пізніше він не відігравав помітної ролі. Щоправда, у черв. 1667 при гетьманові І.Брюховецькому згадується якийсь І.Донець як гадяцький полковник. У цьому ж полку діяли й ін. представники козацтва старшини з роду Донців, можливо, родичі Д., напр., Федір Донець — гадяцький сотник 1670—72, наказний полковник 1672. Дж.: Starożytności historyczne polskie, t. 1—2. Krakоw, 1840; Ojczyste spominki w pismach do dziejоw dawnej Polski, t. 1—2. Krakоw, 1845. Літ.: Стороженко І.С. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у Визвольній війні українського народу середини XVII століття, кн. 1. Дніпропетровськ, 1996. Ю.А. Мицик.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДОНДУКОВ-КОРСАКОВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
