ДОГОВІР ПРО ДРУЖБУ, СПІВРОБІТНИЦТВО І ПАРТНЕРСТВО МІЖ УКРАЇНОЮ І РОСІЙСЬКОЮ ФЕДЕРАЦІЄЮ 1997
Наприкінці 1980-х рр., коли керівництво РРФСР вело боротьбу з компартійно-рад. центром СРСР, рос. сторона розглядала укр. нац.-визвол. рух як союзницький. Союзницькі відносини були зміцнені тоді й договором між РРФСР і УРСР від 19 листоп. 1990 (див. Договір між Українською РСР та Російською РФСР 1990 ). Проте проголошення 1991 незалежності України для рос. політ. еліти було неочікуваною й болючою подією. Прес-секретар президента РРФСР Б.Єльцина заявив, що Росія залишає за собою право порушити нерозв’язану, на його думку, проблему кордонів з республіками, які стали незалежними д-вами. Його підтримав у виступі по Центр. телебаченню СРСР мер Москви Г.Попов. Висловлені в заг. формі претензії прес-секретаря президента у виступі мера було конкретизовано: під сумнів ставився суверенітет України щодо Криму й Одеської області. Такі заяви викликали серйозні ускладнення в укр.-рос. відноси-
нах, і Б.Єльцин, щоб ослабити напругу, змушений був відрядити в Київ представницьку делегацію на чолі з віце-президентом О.Руцьким. Однак висування територіальних претензій до України на офіц. рівні в Росії тривало. 30 січ. 1992 О.Руцькой опублікував статтю в газ. «Правда», в якій звинувачував «політичних лідерів націонал-кар’єризму» в бажанні ввігнати Росію в кордони 12 ст. ВР РФ у трав. 1992 виступила з офіц. заявою, в якій стверджувалося, що акти про передачу Крим. обл. Україні не мають юрид. сили з моменту їх ухвалення. З’їзд нар. депутатів у груд. 1992 доручив ВР РФ розглянути питання про статус Севастополя. Виконуючи це доручення, ВР РФ у лип. 1993 вирішила надати Севастополю статус міста РФ. Б.Єльцин відмежувався від цієї постанови, а Рада безпеки Організації Об’єднаних Націй визнала її безпідставною та небезпечною. У ситуації, що склалася, укр. сторона почала наполягати на укладенні нового договору між двома країнами з ключовим положенням про те, що сторони не мають одна до одної територіальних претензій. Такі переговори почалися 1992. У ст. 2 договору, де йшлося про кордони, рос. сторона запропонувала обом д-вам керуватися принципами «взаємної поваги до державного суверенітету і територіальної цілісності». В цьому варіанті було відсутнє положення про те, що обидві сторони визнають перетворення адм. кордонів між союзними республіками на держ. кордони. Виходячи з формулювань, використаних в аналогічних договорах із Польщею та Угорщиною, укр. сторона запропонувала свій варіант ст. 2: «Високі Договірні Сторони визнають непорушність існуючих між ними державних кордонів і підтверджують, що не мають жодних територіальних претензій одна до одної і не будуть висувати таких претензій у майбутньому». Цей варіант статті виявився неприйнятним для рос. сторони. Після багаторічних переговорів сторони зійшлися на такому формулюванні ст. 2: «Високі Договірні Сторони відповідно до положень Статуту ООН і зобов’язань по за-
ключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів». Така редакція статті влаштувала українську сторону, оскільки містила посилання на Статут Організації Об’єднаних Націй. Підписання договору рос. сторона пов’язувала з прийняттям на її умовах угод про Чорномор. флот. Укр. стороні довелося частково поступитися нац. інтересами, щоб досягти основної мети — укладання договору. 28 травня 1997 у Київ прибув прем’єр-міністр РФ В.Черномирдін. Було підписано 3 угоди: про параметри поділу Чорномор. флоту; про статус та умови перебування Чорномор. флоту РФ на тер. України; про взаємні розрахунки, пов’язані з поділом Чорномор. флоту та перебуванням Чорномор. флоту РФ на тер. України. Після цього став можливим держ. візит президента РФ Б.Єльцина в Україну. 31 трав. 1997 у Києві відбулося підписання Договору про дружбу, співробітництво і партнерство. ВР України ратифікувала договір 14 січ. 1998. Ратифікація договору в Росії відбувалася в умовах гострих дискусій. Шовіністичним колам рос. політикуму, які мали впливові позиції в законодавчих органах РФ, зрадило почуття міри, і вони закликали не укладати будь-яких договорів з «політично організованою бандерівщиною». Проте Держ. дума ратифікувала договір 15 груд. 1998, а Рада Федерації — 17 лют. 1999. Б.Єльцин 2 берез. 1999 підписав відповідний закон, але він не набув чинності до ратифікації угод щодо Чорномор. флоту ВР України. ВР України ратифікувала 3 базові угоди щодо Чорномор. флоту 24 берез. 1999, тобто у визначений термін. 1 квіт. в Москві відбувся обмін ратифікаційними грамотами між президентами України і Росії, після чого договір набув сили. Літ.: Великий договір України з Росією: історичний компроміс чи реальний шанс на стратегічне партнерство?: Матеріали «круглого столу» 30 квітня 1999 р. К., 1999. С.В. Кульчицький.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДОГОВІР ПРО ДРУЖБУ, СПІВРОБІТНИЦТВО І ПАРТНЕРСТВО МІЖ УКРАЇНОЮ І РОСІЙСЬКОЮ ФЕДЕРАЦІЄЮ 1997» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
