ДИМ — господарство широкої нерозділеної або окремої малої родини, яке охоплювало двір, будинок, госп. будівлі, а також орні землі та угіддя й платило данину «від диму». Від 9—10 ст. — базова форма сільс. поселення. В 14—16 ст. так господарювали і окремі малі родини (4—6 осіб), і нерозділені родини дво- і триколінного (батьківські, братські, дідівські) складу. У 16 ст. середня кількість малих сімей, яка припадала на один Д. Київщини, коливалася переважно від 2 до 4, а односімейні Д. становили 10 % поселень. У Луцькому та Володимирському повітах Волині переважали Д. з однією малою родиною (40—80 %), що пояснювалося входженням волин. Д. до складу дворищ, в яких малим сім’ям гарантувалися соціально-екон. стабільність і безпека. Від 16 ст. чітко простежується тенденція до зростання кількості односімейних Д. в Україні. Податок, який збирався з Д., називався подимщиною, або подимним. Літ.: Леонтович Ф. Крестьянский двор в Литовско-Русском государстве. СПб., 1897; Південноруське село IX— XIII ст. Нові пам’ятки матеріальної культури. К., 1997; Гурбик А.О. Еволюція соціально-територіальних спільнот в середньовічній Україні (волость, дворище, село, сябринна спілка). К., 1998; Його ж. Актуальні проблеми дослідження українського села в епоху середньовіччя та Нового часу (Матеріали «круглого столу»). «УIЖ», 2003, № 3. А.О. Гурбик.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДИМ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
