ДЕПОРТАЦІЇ НАРОДІВ КРИМУ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
ДЕПОРТАЦІЇ НАРОДІВ КРИМУ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ — незаконні репресивні акції комуніст. тоталітарного режиму в СРСР проти нас. Крим. п-ова 1941—44. Насильницьке виселення жителів Криму за етнічною ознакою розпочалося на самому початку Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945. Об’єктом превентивної депортації, викликаної обставинами надзвичайного стану в СРСР, стали представники т. зв. нелояльних народів — німці, італійці, турки. Відповідно до постанови Ради з евакуації СРСР від 15 серп. 1941 було розпочато суцільне виселення нім. населення Крим. АРСР до Орджонікідзевського
(нині Ставропольський, РФ) краю. Виконуючи настанови союзного кер-ва, органами НКВС впродовж серп.—верес. 1941 в тилові райони Рад. Союзу було депортовано 61 184 особи нім. національності. Чергова «етнічна чистка» в регіоні відбулася в січ. 1942 після успішно проведеної рад. військами Керченсько-Феодосійської десантної операції 1941—1942. За наказом заст. наркома оборони СРСР, армійського комісара 1-го рангу Л.Мехліса, протягом 29 січ. 1942 була проведена акція з виселення італійців — громадян СРСР, що проживали на Керченському п-ові (усього до Казахстану було вивезено 138 італ. родин, чисельністю 438 осіб). Слідом за італійцями, упродовж 4—10 квіт. 1942, змушені були залишити Керченський п-ів і переселитися до Казахстану та Туркменістану 202 особи з числа іноземнопідданих греків та турків. Останні були зараховані органами держбезпеки до категорії «державно небезпечних елементів» згідно з директивним листом за № 157 наркома внутр. справ СРСР Л.Берії від 4 квіт. 1942. Наступні масові кампанії «етнічних чисток» в Криму відбулися в трав.—черв. 1944, відразу після звільнення півострова від гітлерівських окупантів військами Четвертого Українського фронту та Окремої Приморської армії (див. Приморська армія). На відміну від превентивних депортацій «неблагонадійних» національностей в початковий період війни, масове виселення населення Криму навесні—влітку 1944 здійснювалося на солідарній основі — як покарання цілих народів за співпрацю окремих їх представників з німецьким окупаційним режимом (див. Колабораціонізм). Заходи органів НКВС щодо «очищення» тер. Крим. АРСР від «антирадянських елементів» торкнулися в першу чергу кримських татар. (Див. Депортація кримськотатарського народу 1944.) Одночасно з виселенням з Криму татар, відповідно до постанови ДКО СРСР за № 5984сс від 2 черв. 1944, підлягали виселенню «німецькі пособники» з числа греків, вірмен та болгар. Упродовж кількох червневих днів
1944 органами НКВС були виселені з Криму на спецпоселення в Гур’євську (нині Атирауська, Казахстан), Молотовську (нині Пермська), Свердловську, Кемеровську області та в Башкирську АРСР усі сім’ї греків, вірмен та болгар в кількості 38 455 осіб (з них: греків — 16 006 осіб; вірмен — 9821; болгар — 12 628). Особи, депортовані з Криму, були віднесені до категорії спецпоселенців, виселених довічно. Указ Президії ВР СРСР «Про кримінальну відповідальність за втечі з місць обов’язкового постійного поселення осіб, виселених у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни» від 26 листоп. 1948 встановлював жорстоке покарання за втечу зі спецпоселення — 20 років каторжних робіт. Режим спецпоселення для репресованих народів Криму було скасовано лише указами Президії ВР СРСР від 27 березня 1956 (для кримських греків, болгар, вірмен) і від 28 квіт. 1956 (для крим. татар). Законодавчі акти вищого органу держ. влади СРСР, хоча й передбачали звільнення з-під адм. нагляду спецпоселенців з Криму, однак повністю позбавляли їх права на компенсацію втраченого при виселенні майна та забороняли повертатися в місця колиш. проживання. Обмеженість та непослідовність прийнятих у 2-й пол. 1950-х рр. нормативних документів, які повністю відкидали нац. самобутність кримських татар, спричинили піднесення кримськотатар. нац. руху — самовідданої та послідовної боротьби нескореного народу за повернення на свою історичну батьківщину, реалізацію прав і свобод, гарантованих йому конституціями СРСР та УРСР. Новий етап подолання наслідків депортації народів Криму було покладено наприкінці 1980 — поч. 1990-х рр. в умовах перебудови рад. командно-адм. системи та руйнації СРСР. 14 листоп. 1989 ВР СРСР прийняла Декларацію «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, що були піддані насильницькому переселенню, та забезпечення їхніх прав». Згідно з декларацією було прийнято низку нормативних ак-
337 ДЕПОРТАЦІЇ
338 ДЕПОРТАЦІЇ
тів, зокрема Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квіт. 1991 та Закон РРФСР «Про реабілітацію репресованих народів» від 26 квіт. 1991, які передбачали пільги для депортованих, виділення коштів для тих, хто висловив бажання повернутися на старі місця проживання. З проголошенням незалежності України центр. органом у вирішенні питань, пов’язаних з депортацією народів Криму, є Держ. к-т України в справах національностей та міграції. Літ.: Земсков В.Н. Спецпоселенцы из Крыма. В кн.: Проблемы истории Крыма: Тезисы докладов научной конференции (Симферополь, 23—28 сентября 1991 г.), вып. 2. Симферополь, 1991; Брошеван В.М., Форманчук А.А. Депортация народов из Крыма в годы Великой Отечественной войны. Там само; Баран В.К. Депортація 1944 р. з Криму в світлі архівних джерел. В кн.: Кримські татари: історія та сучасність (До 50-річчя депортації кримськотатарського народу): Матеріали міжнародної наукової конференції (Київ, 13—14 травня 1994 р.). К., 1995; Кримські татари 1944— 1994 рр. Статті, документи, свідчення очевидців. К., 1995; Зарубин В.Г. Депортация крымских греков (1944— 1956 гг.). В кн.: Греки в истории Крыма. Краткий биографический справочник. Симферополь, 1998; Зінченко Ю. Кримські татари: Історичний нарис. К., 1998; Греки на українських теренах: Нариси з етнічної історії: документи, матеріали, карти. К., 2000; Кримські татари: шлях до повернення. Кримськотатарський національний рух (друга половина 1940-х — початок 1990-х років) очима радянських спецслужб. Збірник документів та матеріалів. К., 2004. О.Г. Бажан.
щини й Поділля. Ще одна хвиля виселень мала місце після того, як у верес. 1939 на тер. зх.-укр. земель вступила Червона армія (див. Радянська армія) і ця тер. увійшла до складу УРСР. Депортації здійснювалися на основі відповідних рішень органів рад. влади кількома заходами. Згідно з постановою РНК СРСР від 5 листоп. 1939 про виселення осадників у сх. р-ни СРСР, у 1-му кварталі 1940 було вивезено з УРСР бл. 90 тис. осіб, гол. чин. поляків. Наступне вивезення відбулось у квіт. 1940. Цього разу депортації підлягали офіцери польс. армії, колиш. жандарми та поліцейські, вищі чини держ. апарату, фабриканти, чл. їхніх сімей, а також сім’ї учасників підпільних антирад. орг-цій. Чергова акція переселення «суспільно чужих елементів» відбулася напередодні Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 — у трав. 1941. Усього 1940—41 вивезено із зх. областей України у сх. р-ни СРСР приблизно 160— 180 тис. осіб. Фактично депортацією була й репатріація польс. нас. з України 1944—46, оскільки вона мала переважно насильницький характер. Відповідно до угоди від 9 верес. 1944 між урядом УРСР і Польським к-том національного визволення, всього було переселено (разом з євреями — колиш. польськими громадянами) з тер. УРСР на тер. Польщі 810,4 тис. осіб. Літ.: Бугай М. Депортації населення з України (30—50-ті роки). «УІЖ», 1990, № 10; Iwanow M. Pierwszy narуd ukarany. Polacy w Zwi№ zku Radzieckim 1921—1939. Warszawa, 1991; Стронський Г. Злет і падіння. Польський національний район в Україні у 20—30-х роках. Тернопіль, 1992; Ciesielski S. i in. Masowe deporwiatacje radzieckie w okresie II wojny œ towej. Wroсіаw, 1993; Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917—1953, кн. 1—2. К., 1994; Депортації. Західні землі України кінця 30-х — початку 50-х рр. Документи, матеріали, спогади, т. 1. Львів, 1996; ж Еberhardt P. Polska ludnoœ kresowa. ж Rodowуd, liczebnoœ , rozmieszczenie. Warszawa, 1998. І.Т. Лісевич.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДЕПОРТАЦІЇ НАРОДІВ КРИМУ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
