держ. діяч Російської імперії, генерал корпусу інженерів шляхів сполучень (1810), член Комітету міністрів (1814). За походженням — брабантський (Брабант — істор. регіон у пн.-зх. Європі) дворянин. 1787 інженер-майором перейшов на рос. службу із голландської. Під час російсько-турецької війни 1787—1791 перебував у військах О.Суворова, відзначився під час штурму Ізмаїла, облоги Кілії, Акермана (нині м. Білгород-Дністровський), зведення оборонних об’єктів. У званні старшого інженера опікував спорудження Фанагорійського укріплення, Ахтіярського (Севастопольського) порту, Середньої (Тираспольської) фортеці, зміцнення Кінбурна. Разом з архіт. І.Старовим складав плани будівництва м. Миколаїв та адміралтейства, причетний до заснування Овідіополя, Вознесенська і м-ка Григоріополь (нині місто в Молдові). Від 1793 — на посаді першого інженера Пд. армії. 1794 брав участь у придушенні повстання Т.Косцюшка, отримав чин полковника. Досліджував гирло Дунаю й Чорноморське узбережжя з метою визначення місць для гаваней (спільно з А.Шостаком і Й. де Рібасом). Як перспективні визначив території побіля фортеці Ені-Дунья і поселення Гаджибей (Качибей), де потім, за його проектом, затвердженим імп. Катериною II, розпочалася забудова майбутньої Одеси. Під орудою О.Суворова влаштував «канцелярію будівель міста та порту Гаджибейського», ставши її начальником. 1795—96 керував «дирекцією над спорудженням південних фортець». Заснував магазин таврійської солі, де останню обмінювали на хліб, який привозили чумаки (див. Чумацтво). Одержав у власність чимало одес. земель. Його іменем називалася слобода Волонівка (Волоновка, Деволоновка, Деволановка) на пн.-сх. від Одеси (нині в межах міста). 1797 Д. відправлений імп. Павлом I у відставку. 1799 викликаний царем на службу до департ. водних комунікацій, де, зокрема, став куратором проекту влаштування шлюзів із обводними каналами на Дніпрі, в т. ч. обік Ненаситецького порога, а
також — усіх заходів із інспекції Дністра, відкриття Огінського каналу тощо. 1804 будував Таганрозький порт і Новочеркаськ (нині місто Ростовської обл., РФ). 1809 зініціював і сформував Управління сухопутних та водних шляхів сполучень, яке фактично й очолив (номінально зверхником вважався принц Георг Ольденбурзький), став генерал-інспектором і чл. ради корпусу інженерів шляхів сполучень. Від 1812 до кінця життя офіційно керував цим відомством на наданих йому імп. Олександром I правах гол. директора. Склав біографічний нарис французькою мовою, охопивши події 1787—1811. Літ.: Письма великой княгини Екатерины Павловны к инженер-генералу Ф.П. Деволану. «Русский архив», 1870; Вице-адмирал И. де-Рибас и инженер-полковник Ф. де Волан. «Записки Императорского Одесского общества истории и древностей», 1875, т. 9; Одесса: 1794—1894. Одесса, 1895; Краткий исторический очерк развития водяных и сухопутных сообщений и торговых портов в России. СПб., 1900; Жерве В. Деволан. В кн.: Русский биографический словарь. СПб., 1905. П.Г. Усенко.
складі Пд.-Зх. фронту брала участь у Донбаській оборонній операції. З ліквідацією цього фронту 12 лип. 1942 знову передана Пд. фронтові. 28 лип. з розформуванням останнього ввійшла до Пн.-Кавказ. фронту (1 верес. 1942 реорганізований в Чорномор. групу військ Закавказ. фронту, однак Д.а. ввійшла до Пн. групи військ Закавказ. фронту, з якої 24 січ. 1943 знову було створено Пн.-Кавказ. фронт), у складі якого брала участь у битвах за Кавказ 1942—43. 6 листоп. 1943 управління Д.а. було розформоване, її з’єднаннями та частинами поповнено ін. армії. Командувачі: Я.Черевиченко, Ф.Харитонов, П.Козлов, В.Гордов, Д.Нікішев, А.Лопатін, Ф.Пархоменко, В.Марцинкевич, К.Коротєєв, В.Глаголєв, О.Гречкін. Н.М. Руденко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДЕВОЛАН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
