ГУБЕРНАТОР — урядова посада в Російській імперії з адм., поліцейськими та військ. функціями місц. управління. Введена за швед. зразком Петром I 1708 при поділі Рос. д-ви на губернії. Укр. землі ввійшли до Київської губернії. Г. особисто призначався монархом, підпорядковувався верховній владі, Сенату, а з 1802 уряд Г. поступово ставав установою МВС. Статус Г. визначався «Настановою губернаторам» (1764), «Установленням для управління губерній» (1775; див. Губернська реформа 1775) імп. Катерини II, «Наказом губернаторам» (1837) імп. Миколи I. Повноваження Г. як гол. представника імператора й центр. влади в губ. полягали в
кер-ві всією місц. адміністрацією, у т. ч. становою (див. Стани), а також в оприлюдненні законів. Нагляд здійснювався шляхом ревізій при вступі на посаду та щорічних ревізій, перевіркою звітної документації. Г. головував у к-тах і комісіях, які укладали кошториси земських зборів, встановлювали ціни на осн. продукти харчування, контролював виконання держ. і місц. повинностей, зокрема виплату прямих податків і недоїмок, схвалював торги до 20 тис. рублів. У губерніях Правобережної України Г. упродовж 1830—60-х рр. очолював комісії з ліквідації боргів конфіскованих маєтків учасників польського повстання 1830—1831, з 1844 — інвентарні к-ти (див. Інвентарні правила 1847—1848). Безпосередньою військ. діяльністю Г. не займався (губернською реформою 1775 військ. й цивільні повноваження були розмежовані), однак на Г. покладався обов’язок комплектувати й утримувати війська, контролювати виконання рекрутської повинності. Г. був нач. місц. поліції, відповідав за дотримання державної безпеки та соціально-госп. життєдіяльності нас., зокрема за функціонування мед. і санітарної служб. Був наділений одночасно адм. і суд. повноваженнями (останні були значно обмежені указами імп. Олександра I). Відповідав за призначення губернських чиновників і проходження ними служби. Г. контролював діяльність вищих губернських судів через призначення їх особового складу. Найбільшу увагу звертав на справи про розкрадання держ. маєтностей та карні й стежив за ходом попереднього слідства. Схвалював рішення карних суд. палат, совісного й повітового судів із правом пом’якшення, а то й відміни їх рішень. Ліберальні реформи 1860— 70-х рр. значно вплинули на повноваження Г. Селянська реформа 1861, проведена за участю губернаторів, залишала за цією посадою функцію нагляду за сел. самоуправлінням. Відокремлення суду від адміністрації 1864 (див. Судова реформа 1864) зводило нанівець суд. діяльність Г. Земська реформа 1864 і міська реформа 1870 звільнили Г. від вирішення місц. соціально-госп. питань, але
підвищили наглядово-контролюючі функції. Контрреформи імп. Олександра III розширили повноваження Г., надали йому право впливати на суд. рішення, контролювати вибори суддів та присяжних засідателів, затверджувати на посадах чл. земських установ. У роки царювання імп. Миколи II губернатори брали участь у придушенні революц., радикальних і соціально-нац. рухів. Інститут губернаторства був ліквідований у ході Лютневої революції 1917 (див. Губернські комісари). Дж.: Полное собрание законов Российской империи. СПб., 1833, т. 7, 1832, № 54678; СПб., 1837, т. 9, отд. 1, 1836, № 9053. Літ.: Министерство внутренних дел: Исторический очерк. СПб., 1901; Блинов И.А. Губернаторы: Историкоюридический очерк. СПб., 1905; Градовский А.Д. Начала русского государственного права. В кн.: Градовский А.Д. Собрание сочинений, т. 9, ч. 3. СПб., 1908; Лысенко Л.М. Губернаторы и генерал-губернаторы Российской империи (XVIII — начала ХХ века). М., 2001. В.С. Шандра.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГУБЕРНАТОР» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
