ГРИНЕВИЧЕВА Катря (справжні прізв., ім’я та по батькові — Банах Катерина Василівна, у заміжжі Гриневич; 19.11.1875— 25.12.1947) — письменниця, громадська діячка. Н. в м. Винники (нині місто, підпорядковане Львів. міськраді Львів. обл.) в учительській родині. Закінчила Краківську учительську жін. семінарію. Приєдналася до гуртка демократ. польс. молоді А.Гурського. Перші вірші писала польс. мовою. 1894, після знайомства з В.Стефаником, почала вивчати укр. мову. Друкувала поезії й оповідання в часописах «Буковина», «Неділя», «Мета» та ін. 1906 Укр. пед. вид-во опублікувало зб. оповідань Г. для молоді; за оповідання «Батько Петро…» отримала нагороду від товариства «Просвіта». 1910—12 редагувала дитячий ж. «Дзвінок». Здійснила поїздку до Києва та Харкова, де познайомилася з Оленою Пчілкою, Л.Старицькою-Черняхівською, М.Заньковецькою та ін. Під час Першої світової війни вчителювала в бараковій шк. табору Гмюнд для виселенців з Галичини; про їхній жахливий стан написала зб. новел «Непоборні» (вид. 1926), яка, на думку Б.Лепкого, заслуговувала Нобелівської премії. Від 1918 працювала в газ. «Українське слово» (Львів), від 1922 — голова Союзу українок Галичини й Волині. Гол. тв. Г. — істор. модерністські повісті «Шоломи в сонці» (1928) та «Шестикрилець» (1929), ств. на основі фольклорних і літописних джерел. Г. була знайома з Є.Коновальцем, А.Мельником, С.Бандерою, О.Новаківським та ін. діячами укр. національно-визвольного руху 20 ст. У січні 1940 виїхала до Німеччини, потім до Австрії. Перебувала в ДП у Карлсфельді, біля Мюнхена, в «Орлику» в Баварських Альпах. П. в м. Берхтесгаден (Австрія). Пам’ятник з білого мармуру на її могилі зроблено за проектом проф. В.Січинського.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГРИНЕВИЧЕВА КАТРЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
