ГРИГОРІЇВ Никифір Якович (псевд. — Григор’єв-Наш; 09.02. 1883—05.08.1953) — громад. та політ. діяч, письменник, журналіст. Н. в м-ку Бурти Черкас. пов. Київ. губ. (нині село Шпо-
200 ГРИГОРІЙ
Григорій (Огійчук).
лянського р-ну Черкас. обл.) в сім’ї сільс. вчителя. Закінчив с.-г. шк. в м-ку Городище. Працював бібліотекарем Київ. т-ва грамотності. 1904 розпочав пед. практику, організовував нелегальні укр. вчительські спілки на Поділлі. Голова Кам’янець-Подільської філії Товариства українських поступовців, співробітник газ. «Рада» і тижневика «Маяк», ред. ж. «Світло». 1917 — чл. Української Центральної Ради і Малої ради (див. Комітет Української Центральної Ради), чл. ЦК Української партії соціалістів-революціонерів, голова Ради солдатських депутатів Київ. військ. округу. У січ.—лют. 1918 — міністр нар. освіти Української Народної Республіки. 1919 — чл. Укр. трудового конгресу, зав. преси в Армії Української Народної Республіки. 1920 емігрував до Чехословаччини. Один із засн. і проф. Української господарської академії в Подєбрадах, Укр. пед. ін-ту ім. М.Драгоманова, проф. Робітн. ун-ту і дир. Соціологічного ін-ту в Празі. 1938 емігрував до США, з 1949 — кер. укр. від-ня радіостанції «Голос Америки». Гол. праці: «Основи націознання», «Українська національна вдача», «Державознавство», «Соціалізм і національна справа», «Спогади “руїнника”», «Весна української революції». П. у м. Нью-Йорк (США). Тв.: Якої республіки треба бідним людям? К., 1917; Фатальна помилка революції. Прага, 1921; Підстави української національно-державної політики. Прага—Берлін, 1923; Українська боротьба за державу в роках 1917—1920. Чому українці не вдержали своєї влади? Скрентон, 1934. Т.С. Осташко.
17 трав. 1942 у церкві «Чуда Архістратига Михаїла в Хонах», що розташов. в цокольному приміщенні Андріївської церкви в Києві, відбулась його хіротонія на єпископа Житомир. й Він. Ув’язнений гестапо від верес. 1942 до берез. 1943. Під час перепоховання жертв Вінницької трагедії 1937—1938 влітку 1943 виступив із промовою про масові репресії НКВС. (Обидва його брати-священики отці Іван та Петро загинули в катівнях НКВС.) Емігрував до Німеччини. На соборі в м. Еслінген (берез. 1946) призначений вікарієм митрополита Полікарпа (Сікорського) на Вестфалію (істор. обл. у Зх. Німеччині). Приєднався до прибічників Київ. канонів 1921, що оформилися на соборі в Ашаффенбурзі (Німеччина) 25—26 серп. 1947 в УАПЦ (Соборноправну; див. Всеукраїнські православні церковні собори УАПЦ 1921, 1927, 1930; В.Липківський). Виїхав до США. Служив у м. Чикаго, де й помер. Літ.: Ювілей Архипастиря. «Православний українець», 1952, 1 серп., ч. 1; Архипастир-благовісник. Там само, 1957, трав.—черв., ч. 53—54; 20-ліття єпископства владики Григорія. Там само, 1962, трав.—лип., ч. 86; 45 років на службі Богові й Україні. Там само. 1964, квіт.—черв., ч. 94; Помер Митрополит Григорій. «Нові дні», 1985, квіт.; Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви, т. 4, ч. 2. К., 1998. С.І. Білокінь.
Г.Б. пішов на розрив з унією, і константиноп. патріарх Діонісій затвердив його на Київ. кафедрі (1467). Тв. Г.Б. не збереглися. Літ.: Бучинський Б. Студії з історії церковної унії: Митрополит Григорій. «ЗНТШ», 1909, т. 88; Halecki O. The Ecclesiastical Separation of Kiev from Moscow in 1458. «Studien zur alteren Geschichte Osteuropas», 1956, Вd. 1; Wawryk M. Quaedam nova de provicione metropolitae Kioviensis et Moscovien sis ann 1458—1459. «Analecta Ordinis Sancti Basilii Magni» (Roma), 1963, vol. 4, ser. 2, fasc. 1—2; Moncak I. Florentine ecumenism in the Kyivan church. Rome, 1987. О.В. Русина.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Григоріїв Никифір Якович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
