У ринковій економіці ціна є найпоширенішою економічною категорією: вона — грошовий вираз вартості товарів, послуг, ре-сурсів. За допомогою ціни вимірюються економічні показники обсягів виробництва і споживання, основних та оборотних фон-дів тощо. Роль ціни за умов ринку різко відрізняється від її ролі при централізованому плануванні народного господарства. У першому випадку вона виступає всезагальним регулятором про-цесу суспільного відтворення, вплив якого на діяльність господа-рюючих суб’єктів доповнюється іншими регуляторами, які засто-совує держава (податками, відсотковими ставками, валютним курсом, дотаціями). Вартісна ціна обсягів виробництва і підтримка економічного порядку в ході коливань ринкової кон’юнктури здійснюється за допомогою системи ринкових цін. Рух даних цін під впливом співвідношення попиту і пропозиції є основою, вихідним момен-том дії ринкового механізму щодо регулювання суспільного від-творення. У ринковій економіці діють різні види цін залежно від сфери обігу й видів реалізованої продукції чи послуг. Так, у відносинах між підприємствами-виробниками і підприємствами-споживачами, а також між підприємствами-виробниками та оптово-збутовими організаціями використовуються ціни оптового обігу. Це, перш за все, оптові ціни, за якими реалізується промислова продукція. Продукцію сільського господарства держава придбаває за закупі-вельними цінами. У будівництві для розрахунків за споруджені об’єкти застосовується ціна, яка визначається на основі коштори-сної вартості будівництва. Товари народного споживання для на-селення реалізуються за роздрібними цінами. Розрахунки за по-слуги транспорту, комунально-побутового господарства здійснюються за особливими цінами — тарифами. Вченими-економістами запропоновано класифікацію цін, згідно з якою вони поділяються на: ринкові (світова, монопольна, картельна пропозиції і попиту), ціни для покупців (споживча, оптова, роздрібна, довідкова), ціни виробника (прейс-курантна, контрактна, розрахункова), а також ціни статистичні (середньостатистична, експортна, імпортна, поточна). Теоретичні передумови організації ціноутворення ґрунтують-ся на положенні, що ціна повинна забезпечити всім працюючим підприємствам можливість відшкодування витрат на виробницт-во продукції, виконання робіт або надання послуг, тобто можли-вість розрахунків за використані трудові, матеріальні і технічні ресурси, а також гарантувати прибуток, достатній для сплати від-сотків за банківський кредит, розрахунків з державним і місце-вим бюджетом, сплати дивідендів акціонерам і, нарешті, інвесту-вання розвитку. Це — загальні положення щодо ціноутворення у всіх галузях економіки, які працюють за ринкових умов. Інвестиційна сфера з точки зору ціноутворення має певні особливості. По-перше, для визначення вартості будівництва ви-користовується дворівнева система цін, яка включає базисну ко-шторисну вартість будівництва і вартість будівництва, що вста-новлюється на стадії укладання підрядного контракту. Базисна кошторисна вартість визначається на стадії розробки проектно-кошторисної документації за кошторисними нормами і цінами. Вартість будівництва, яка обчислюється у процесі укладання під-рядного договору (договірна ціна), враховує додаткові витрати замовника і підрядника, спричинені лібералізацією цін за ринко-вих умов. Отже, ціна на будівельну продукцію у недержавному секторі затверджується замовником (інвестором). По-друге, в будівництві можуть визначатися ціни споживчої одиниці продукції (вартість 1 м2 житлової, виробничої або зага-льної площі), вартість одного ліжко-місця для лікарень, санаторі-їв; вартість одного посадочного місця для кафе, ресторанів, кіно-театрів тощо. Ці ціни мають важливе значення при продажу будівельної продукції. По-третє, ціни на будівельну продукцію визначаються інди-відуальним кошторисом. І навіть об’єкти, споруджені за типовим проектом, мають різну кошторисну вартість за рахунок місцевих відмінностей: вартість земельного майданчика, обсяг земельних робіт і нульового циклу, витрат на спорудження елементів виро-бничої та соціальної інфраструктури тощо. По-четверте, ціни в будівництві виконують планово-облікові функції, є підстава для укладання договорів і розрахунків за ви-конані роботи і надані послуги, а також для складання звітів. По-п’яте, дуже значною особливістю ціноутворення в інвес-туванні є метод нормування поточних витрат і планових нагро-маджень, тобто накладні витрати визначаються за затвердженими нормами у відсотках до прямих витрат, а планові нагромадження — у відсотках до кошторисної собівартості робіт (суми прямих і на-кладних витрат). Перелічені особливості ціноутворення мають суттєві вади, які впливають на якість кошторисів. Уряд України поступово вдосконалює систему ціноутворення в інвестиційній сфері. У 1996 р. затверджено новий порядок ці-ноутворення у складі державних будівельних норм (ДБН). Цей порядок визначення вартості будівництва, що здійснюється на території України (ДБН ІV-16-96), розроблений у зв’язку з про-веденням в Україні грошової реформи. Порядок враховує нові оптові ціни на промислову продукцію, тарифи на транспортуван-ня вантажів, тарифні ставки на оплату праці, постачальницько-збутові націнки. Цим порядком встановлюються правила визна-чення вартості нового будівництва, реконструкції і технічного переозброєння підприємств, будівель і споруд всіх галузей еко-номіки України для всіх учасників інвестиційного процесу неза-лежно від форм власності і відомчої належності. Поширюється він на підрядний, господарський і змішаний способи будівницт-ва, має обов’язковий характер для інвестицій, які фінансуються за рахунок державного бюджету, державного кредиту, для дер-жавних підприємств і бюджетів всіх рівнів, а також при визна-ченні базисної кошторисної вартості для будівель, які фінансу-ються інвесторами недержавних форм. При визначенні договірних цін порядок має рекомендаційний характер. Розробка і затвердження цін на будівельну продукцію мають свої особливості. Зокрема, ціни розраховуються у вигляді базис-ної кошторисної вартості на основі кошторисних норм на будіве-льні роботи, монтаж устаткування, а потім у складі проекту за-тверджуються відповідними органами замовників (інвесторів). Таким чином, ціною окремого будівельного об’єкта є кошторис-на вартість. Кошторис — це сукупність нормативних розрахун-ків, які визначають вартість робіт зі спорудження окремого об’єкта та матеріально-технічні і трудові витрати для цього. Потрібні прямі витрати праці, матеріально-технічні ресурси визначаються державними будівельними нормами, до яких нале-жать норми витрат матеріалів, конструкцій і деталей, норми ви-трат праці, норми використання будівельних машин і механізмів. Крім цього, при визначенні кошторисної вартості слід враховува-ти витрати, що пов’язані з обслуговуванням процесу будівельного виробництва, забезпеченням його обіговими коштами, фінансо-вими ресурсами. Для цих цілей застосовують норми і нормативи, що затверджуються постановами Кабінету Міністрів України: • норми амортизаційних відрахувань по будівельних машинах та устаткуванню; • норми накладних витрат; • норми заготівельно-складських витрат; • норми націнок постачальницько-збутових організацій; • норми планових нагромаджень. За призначенням, використанням і методами визначення роз-різняють базисну кошторисну вартість: всього будівництва промислового підприємства, його черги чи пускового комплексу, житлового кварталу тощо; окремих об’єктів в його складі — будівель, споруд, інжене-рних комунікацій; окремих видів і комплексів будівельно-монтажних робіт. Залежно від економічних особливостей і витрат у загальній кошторисній вартості будівництва виокремлюють три основні групи відповідно до технологічної структури інвестицій: • будівельно-монтажні роботи по спорудженню будівель, споруд і встановленню в них устаткування: • витрати на придбання технологічного та інших видів устат-кування, пристосувань, інструментів і виробничого інвентарю, необхідних для подальшої експлуатації збудованого об’єкта; • інші витрати і роботи, пов’язані з підготовкою та проведен-ням будівництва (вартість дослідницьких і проектно-розвідувальних робіт, утримання дирекції замовника, підготовка експлуата-ційних кадрів майбутнього підприємства, витрати по відведенню землі під забудову та ін.). Ця група витрат майже на всіх будовах становить 8—10 % загальної базисної кошторисної вартості буді-вництва і використовується для аналізу, планування, фінансуван-ня та обліку інвестицій. Будівельні роботи поділяються на три групи: • загальнобудівельні (земляні, кам’яні, бетонні тощо); • спеціальні будівельні роботи (фундаменти під устаткування, технологічні канали, тунелі); • санітарно-технічні (водопровід, каналізація, опалення, газо-постачання, вентиляція та ін.). До монтажних робіт належить ув’язка і встановлення всіх ви-дів устаткування з виконанням усіх супутних робіт, які з цим пов’язані, а також електромонтажні та інші енергопостачальни-цькі роботи. Відповідно до практики нормування, що склалася, кошторис-на вартість будівельно-монтажних робіт складається з прямих накладних витрат і планових нагромаджень. Сума прямих і накладних витрат у підсумку дає кошторисну собівартість робіт. До прямих витрат належать: кошторисна вартість будівель-них матеріалів, конструкцій і деталей, основна заробітна плата працюючих, витрати до експлуатації будівельних машин і меха-нізмів. Суму прямих витрат у кошторисах можна розрахувати за формулою: , де Орі — кількість (обсяг) окремих видів робіт чи конструктив-них елементів в одиницях виміру, які відповідають затвердженим розцінкам; ОРі — одинична розцінка і-ї роботи; Окі — обсяг конструктивних елементів відповідних видів ро-біт, вартість матеріалів яких не включена до одиничної розцінки; Ні, Ці — відповідно норма витрат і кошторисна ціна матеріалів, конструктивних елементів, які не враховані в одиничних розцінках. У складі кошторисної вартості будівельно-монтажних робіт прямі витрати становлять у середньому 75—80%. Накладні витрати, на відміну від прямих, не пов’язані безпо-середньо з технологічним процесом будівельного виробництва, а призначаються для його обслуговування — організації, управлін-ня, інженерної підготовки та забезпечення інших умов. Накладні витрати поділяються на чотири групи: 1) адміністративно-господарські — основна і додаткова заро-бітна плата керівників, спеціалістів і службовців; відрахування на утримання вищої організації; витрати на відрядження; інші витрати (поштово-телеграфні, канцелярські, утримання приміщень); 2) витрати по обслуговуванню всіх працюючих — додаткова заробітна плата працюючих; витрати на санітарно-побутове об-слуговування, охорону праці і техніку безпеки; внески на соціа-льне страхування; відрахування профспілкам на фізичну культу-ру та культурно-масову роботу; 3) витрати на організацію робіт на будівельних майданчиках — утримання сторожової та пожежної охорони; витрати на проекту-вання технології та організації робіт; утримання виробничого ін-вентаря (поточний ремонт, знос тимчасових нетитульних буді-вель і споруд тощо); амортизацію і поточний ремонт устаткування навчальних комбінатів і лабораторій по випробуванню матеріалів і виробів; витрати на науково-дослідну роботу, а та-кож підготовку об’єктів до здачі в експлуатацію; 4) інші накладні витрати — виконання важливих завдань, утримання редакцій багатотиражних газет та ін. Традиційно накладні витрати нормуються двома способами: на будівельні роботи — у відсотках від прямих витрат; на монта-жні — у відсотках від основної заробітної плати працюючих. Планові нагромадження відповідно до ДБН передбачаються в кошторисах на будівництво об’єктів у розмірі 30 % від суми пря-мих і накладних витрат. Вони разом з економією від зниження собівартості будівельно-монтажних робіт складають загальний прибуток від здачі будівельної продукції замовникам. Кошторисні розрахунки проводяться по окремих видах робіт, об’єктах і будівництву в цілому. Базисна кошторисна вартість, що визначається при цьому, відображається відповідно у локальних, об’єктних кошторисах і зведеному кошторисному розрахунку. Основою для складання договірних цін є затверджений у встановленому порядку зведений кошторисний розрахунок, роз-роблений у складі проектно-кошторисної документації, яка пройшла експертизу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЦІНОУТВОРЕННЯ В ІНВЕСТИЦІЙНІЙ СФЕРІ» з дисципліни «Інвестиції»
