ГЛОБЕНКО-ОГЛОБЛИН Микола Миколайович (справжнє прізв. — Оглоблин; 19.12.1902—29.05. 1957) — літературознавець, історик літ., педагог. Дійсний чл. НТШ та УВАН. Проф. УВУ. Н. в с. Ново-Георгіївка Куп’янського пов. Харків. губ. (нині с. Новоєгорівка Дворічанського р-ну Харків. обл.) в сім’ї священика. Закінчив Харків. ін-т нар. освіти (1928). Працював літ. ред. у газетах і журналах. Викладав укр. мову в серед. шк. Співробітник газети «Нова Україна» (1942). На еміграції — від 1944. Редагував газети «Українська трибуна» в Мюнхені (1947). З 1951 — у Сарселі (Франція). Автор численних праць з історії укр. літ. 17, 19—20 століть та шевченкознавства. П. у м. Мужен (Франція). Тв.: Заповіт батьків. «Культура і побут», 1928, № 8; Українська література. Мюнхен, 1947; До питань вивчення барокової доби на Україні. «Україна» (Париж), 1952, № 8; Літературне життя на підсовєтській Україні: Проза 1920—30-х років. Мюнхен—Париж, 1952; Історія української совєтської літератури в офіційній інтерпретації. «Український збірник», 1956, № 7; «Тератургіма» А.Кальнофойського в її зв’язках із старокиївською літературою. В кн.: Українська літературна газета: Збірник. Мюнхен, 1956; Історико-літературні статті. Нью-Йорк—Париж—Мюнхен, 1958; З літературознавчої спадщини. Париж, 1961.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГЛОБЕНКО-ОГЛОБЛИН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
