ГІЗО (Guisot) Франсуа-П’єр-Гільйом (04.10.1787—12.09.1874) — франц. історик, держ. та політ. діяч. Н. в м. Нім (Франція). Вивчав право та літ., від 1812 із перервами викладав історію у Сорбонні (Париж). Од 1832 — чл. (від 1854 — президент) Акад. моральних та політ. наук; з 1836 — чл. Франц. акад. Досліджував проблеми представницького правління, процеси еволюції земельної власності, їх роль у формуванні соціальної структури та політ. устрою. Курси лекцій з нової історії 1828—30, покладені в основу «Історії цивілізації в Європі» (1828; рос. пер. — 1860, 1891) та «Історії цивілізації у Франції» (1829— 32, рос. пер. — 1877—80), були новаторською спробою створення цілісної схеми істор. розвитку Європи від середньовіччя до Нового часу, побудованої на впевненості у його (істор. розвитку) закономірності та доцільності. Розглядаючи історію цивілізації як синхронний поступ, з одного боку, соціальної організації і матеріального добробуту, а з ін. — інтелектуального і морального вдосконалення індивіда, що має на меті створення справедливого й морального сусп-ва, Г. ставить у центр дослідження історію суспільних відносин та суспільного устрою як первинних щодо устрою політ., а також боротьбу соціальних класів, перш за все — третього стану, за політ. права. Ці праці зробили Г. одним із найвпливовіших істориків свого часу і справили довготривалий вплив на російську істор. школу 19—20 ст., особливо на фахівців із всесвітньої («всеобщей») історії, зокрема викладачів Харків. і Київ. ун-тів В.Циха (1805—37), М.Луніна, М.Петрова (1826—87), І.Лучицького. 1830 Г. повернувся до держ. діяльності — міністр внутр. справ (лип.—листоп. 1830), нар. освіти (1832—36, 1836—37), іноз. справ (1840—48). Від черв. 1847 по лют. 1848 він, як голова франц. уряду, визначав зовн. та внутр. політику Липневої монархії. Небажання піти на поступки при розширенні виборчих прав було однією з гол. причин відставки Г. та падіння орлеанської династії в особі короля Луї Філіппа (див. Революції 1848—1849 в Європі). Після
невдалої спроби створити опозицію республіці 1849 Г. практично залишив політ. діяльність, зосередившись на наук. роботі та написанні мемуарів. П. у м. Валь-Ріше (Франція). Тв.: История английской революции, т. 1—2. Ростов-на-Дону, 1996. Літ.: Рохкин Г. Класики історичної науки. Х., 1929; Далин В.М. Люди и идеи. М., 1970; Його ж. Историки Франции XIX—XX в. М., 1981; Алпатов М.А. Русская историческая мысль и Западная Европа (XVIII — первая половина XIX в.). М., 1985; Февр Л. Бои за историю. М., 1991; Стельмах С. Історична думка в Україні XIX — поч. XX століття. К., 1997. О.В. Клименко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГІЗО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
