ГЕТЬМАНЩИНА — 1) від серед. 17 ст. до 1764 — напівофіц. назва значної тер. України, на яку поширювалося владарювання гетьман. уряду. Напередодні об’єднання Укр. козац. д-ви з Рос. д-вою 1654 (див. Березневі стат-
ті 1654) Г. охоплювала простір, який окреслювався гол. чин. такими містами й м-ками: Ямпіль—Чернівці (нині с-ще міськ. типу)—Мурафа (нині село Шаргородського р-ну)—Красне (нині село Жмеринського р-ну; усі Вінницької обл.)—Вінниця—Пилявці (нині с. Пилява Старосинявського р-ну Хмельн. обл.)—Полонне— Овруч—Чернігів—Стародуб—Новгород-Сіверський—Глухів—Конотоп—Ромни—Гадяч—Полтава— Кременчук—Чигирин. Після ліквідації польс. і турец. владами гетьман. правління на Правобережній Україні наприкінці 70 — поч. 80-х рр. 17 ст. і внаслідок підписання «Вічного миру» 1686 між Рос. д-вою й Річчю Посполитою термін «гетьманщина» вживається лише стосовно Лівобережної України разом із Києвом і 30—40-верстною зоною навколо міста. В офіц. актах царського уряду 2-ї пол. 17— 18 ст. лівобереж. регіон також називався «Малоросією», «Малою Руссю», «Малоросійським краєм» і т. ін. Згадані політоніми застосовувалися не тільки в царських указах, гетьманських універсалах, розпорядженнях Малоросійської колегії та Генеральної військової канцелярії, а й у побуті місцевого населення. У зв’язку з остаточним скасуванням гетьманату інституту 1764, а на поч. 1780-х рр. — полкового адм.-тер. устрою, назва Г. втратила своє попереднє значення і вживалася лише як термін у історіографії й істор. творах; 2) 1918 правління П.Скоропадського (див. Гетьманський переворот 1918, Гетьманські грамоти П.Скоропадського, Українська Держава). Літ.: Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII — початку XVIII ст. К., 1959; Борисенко В.Й. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій половині XVII ст. К., 1986; Путро А.И. Левобережная Украина в составе Российского государства во второй половине XVIII века. К., 1988; Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині XVII—XVIII ст.: кордони, населення, право. К., 1996. О.І. Гуржій.
(нині село Теребовлянського р-ну Терноп. обл.) в сім’ї вчителя. Закінчив г-зію в Тернополі. 1918 мобілізований до австроугор. війська, згодом став офіцером Української Галицької армії. Від 1919 жив у Харкові, закінчив Ін-т с. госп-ва. Належав до спілки укр. сел. письменників «Плуг» та літ. орг-ції «Західна Україна». 1933 заарештований і засуджений на 10 років виправно-трудових таборів, але заслання затягнулося на 21 рік. Від 1956 проживав у Львові. Г. — автор романів «Чорне озеро» (1929), «У світ широкий» (1960), «День і ніч» (1965), «Великі надії» (1966), низки оповідань. У романах «Опришки» (1962) та «Кармелюк» (1971) в романтичному дусі змальовано нар. месників Карпат та Поділля. Осн. джерелом сюжетів для автора були нар. перекази. П. у м. Львів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГЕТЬМАНЩИНА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
