ГЕНЕРАЛЬНИЙ БУНЧУЖНИЙ, бунчужний генеральний старшина — один із членів генеральної старшини, військ. і держ. діяч гетьман. адміністрації в Україні 2-ї пол. 17—18 ст. Г.б. зберігав і охороняв гетьман. клейнод (див. Клейноди козацькі) — бунчук, під час військ. походів очолював загін, що формувався із бунчукових товаришів. За мирного часу виконував адм.-госп., суд. та ін. доручення, зустрічав і проводжав послів тощо. Згідно зі ступеневим порядком чинів старшинської служби Г.б. вважався найнижчим серед ген. старшини. Літ.: Окиншевич Л. Генеральна старшина на Лівобережній Україні XVII—XVIII вв. В кн.: Праці Комісії для виучування західно-руського права, вип. 2. К., 1926. В.В. Панашенко.
реорганізація армії за нац.-тер. принципом. К-т провів чималу роботу зі скликання Другого Всеукраїнського військового з’їзду 1917 (18—23(5—10) черв.) та Третього Всеукраїнського військового з’їзду 1917 (2—12 листоп. (20 жовт. — 1 листоп.)). На 2-му Всеукр. військ. з’їзді було затверджено статут і штати УГВК. На чолі к-ту стояла президія з 5 чл.: С.Петлюра (голова), В.Кедровський, С.Колос, С.Письменний, А.Певний. УГВК складався з 10 від.: агітаційно-освіт. і орг. із редакційно-видавничим підвід.; інспекторський (командний склад укр. частин); мобілізаційний та військ. комунікацій; канцелярія; комендатура к-ту і орг-ція Вільного козацтва; юрисконсультський від.; від. вишколу; комісія спец. служб; санітарно-мед. із ветеринарною секцією; військ.-інженерний. До складу УГВК було обрано 27 осіб, серед них — 17 чл. старого складу і 10 нових. К-т мав своїх представників: при Гол. штабі в Петрограді (нині м. Санкт-Петербург; О.Пилькевич), при Генштабі в Петрограді (О.Жуковський), при Військ. мінві (М.Полоз); при штабі Південно-Західного фронту (П.Скрипчинський). Під кер-вом УГВК на поч. листоп. 1917 було розпочато буд-во ЗС УНР (див. Армія Української Народної Республіки) та органів військ. управління. 3 груд. (20 листоп.) 1917 УГВК був реорганізований у Ген. секретарство військ. справ УЦР. Літ.: Дорошенко Д. Історія України. 1917—1923 рр., т. 1. Ужгород, 1932; Щусь О.Й. Всеукраїнські військові з’їзди. «Історичні зошити», 1992, № 7. О.Й. Щусь.
Повноваження верховного судді належали гетьману, який спільно з ген. старшиною розглядав апеляції на рішення Г.в.с., затверджував усі важливі вироки (обов’язково — смертні). З часів гетьмана Д.Апостола Г.в.с. проголошено незалежним від Ген. військ. канцелярії. Складався із 6 осіб (по 3 представники від старшинського правління і царського уряду). Верховним суддею залишався гетьман. Згідно з суд. реформою гетьмана К.Розумовського, Г.в.с. очолювали два ген. судді, а до його складу входили вибрані від козацької старшини представники кожного із 10 полків. Був органом нагляду за місц. судами, найвищою апеляційною інстанцією. Після ліквідації гетьманату інституту (1764) Г.в.с. підпорядковувався 2-й Малоросійській колегії. Офіційно існував до утворення намісництв (1782), а насправді діяв до 1790 (див. також Генеральний малоросійський суд).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГЕНЕРАЛЬНИЙ БУНЧУЖНИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
