ГАРКУША (Миколаєнко) Семен Іванович (бл. 1739 — р. с. невід.) — запороз. козак, торговець, ватажок повстанського загону на Лівобережній Україні, Правобережній Україні та Слобідській Україні. Н. в с. Березань Мозирського пов. (нині село Гомельської обл., Білорусь) в сім’ї кріпака І.Миколаєнка. 1748 (у віці 9 років) разом із кількома запорожцями поїхав на Запорозьку Січ, де незабаром дістав прізвисько Гаркуша (Картавий), очевидно, через фізичну ваду. Ставши запороз. козаком, побував у багатьох містах Лівобережжя та Слобожанщини, де займався торгівлею. 1768 у складі гайдамацького загону взяв участь у Коліївщині. В ході російсько-турецької війни 1768—1774 був у мор. поході запорожців під Очаків (1770) і на Хаджибей (1771, нині тер. Одеси). Під час останнього походу Г. було поранено. На поч. 1770-х рр. назавжди залишив торг. діяльність і став кер. повстанського загону, який вчинив низку нападів на маєтки можновладців Лівобережжя, Слобожанщини та Правобережжя. З метою конспірації не раз змінював своє ім’я та прізвисько. Називав себе Василем Верхосудом і Васильовичем, Грицьком Гаркавим, Іваном Лисим і Щербатим тощо.
1773 біля Києво-Межигірського Спасо-Преображенського монастиря повстанці, керовані Г., були оточені польс. жовнірами, захоплені в полон, а потім передані царській прикордонній варті. Від 1773 до 1776 після суду та побиття канчуками перебував на каторзі в м. Таганрог (нині місто Ростовської обл., РФ). Утік звідти й організував повстанський загін із козац. сіроми. 1778 знову заарештований у м. Ромни й кинутий за ґрати, де зазнав численних катувань. На поч. трав. 1781 Г. і ще 6 арештантів утекли з в’язниці. Продовжив свою діяльність на Правобереж. і Лівобереж. Україні до 1783, коли в м. Ропськ (нині с. Старий Ропськ Брянської обл., РФ) знову був схоплений місц. владою. Знову втік і знов був заарештований 28(17) лют. 1784 у Ромнах. Після суду, жорстоких катувань засланий на довічну каторгу в м. Херсон. Відтоді відомості про Г. відсутні. Літ.: Гуржій І.О. Семен Гаркуша. К., 1962. О.І. Гуржій.
верхівки вони покинули Київ. Г. потім узяв участь у Корсунській раді та боях із польс.-литов. військом під м. Біла Церква у верес. 1651. У берез.—квіт. 1654 Г. очолив дипломатичну місію Укр. козац. д-ви до Рос. д-ви, добився царської грамоти, якою були підтверджені усі права і вольності України. Йому вдалося прискорити похід рос. військ проти Речі Посполитої. Навесні—влітку 1657 керував групою укр. військ на тодішньому зх. кордоні Гетьманщини (Пд. Волинь). Після смерті Б.Хмельницького підтримував І.Виговського, брав участь у придушенні повстань опозиції. Після взяття Полтави І.Виговським й загибелі М.Пушкаря став полтав. полковником (трав.—листоп. 1658). Ймовірно, брав участь у Конотопській битві 1659. Після об’єднання гетьманом П.Дорошенком Правобережної України та Лівобережної України знову став полтав. полковником (1669—78). Літ.: Грушевський М. Історія України-Руси, т. 8—9, кн. 1—2. К., 1995— 97; Німчук В. Походження та історія назви «Січ». Запоріжжя, 1999. Ю.А. Мицик.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГАРКУША» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
