ГАЛИЦЬКЕ КНЯЗІВСТВО — соціально-територіальне утворення в Галицькій землі з центром у м. Галич (давній). Виникло у 1140-х рр. Його територіальною основою стали Перемишльське князівство, Теребовльське князівство і Звенигородське князівство Ростиславичів (див. Василько Ростиславич, Володар Ростиславич). 1141 Володимирко Володаревич, який у той час княжив у Звенигороді Галицькому, успадкував від рідного брата Ростислава м. Перемишль, а від брата у перших Івана Васильковича — м. Теребовль (нині м. Теребовля). Володимирко переніс свій стіл до Галича. 1145 він забрав у небожа Івана Ростиславича Берладника Звенигородське князівство (за те, що той спробував вигнати його з Галича) і приєднав до створюваного ним Г.к. Син Володимирка Володаревича Ярослав Володимирович і онук Володимир Ярославич княжили в Г.к. аж до кін. 12 ст. За Ярослава Г.к. досягло вершини свого розквіту (1152—87), а сам князь відігравав одну з перших ролей на Русі й вирішував долю Києва. За його сина Володимира Г.к. підупало, князь потрапив під владу бояр (див. Галицькі бояри) і змушений був визнати себе васалом владимиросуздальського кн. Всеволода Юрійовича. Зі смертю Володимира Ярославича (1199) династія Ростиславичів згасла. 1199 волин. кн. Роман Мстиславич об’єднав Г.к. з Волинським князівством, внаслідок чого утворено Галицько-Волинське князівство.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГАЛИЦЬКЕ КНЯЗІВСТВО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»