ВОЛИНСЬКА ЗЕМЛЯ — територіальне утворення Пд.-Зх. Русі, що склалося навколо м. Володимир (нині Володимир-Волинський). Почала формуватися в 2-й пол. 11 ст. із об’єднанням тер. Червенських градів і Белзької землі. Згодом до них була приєднана Берестейська волость, почала освоюватися тер. на сх. з містами Дорогобуж, Острог і Вигошів. Термін «Волинь» (як позначення тер.) з’являється 1077. На кін. 11 ст. В.з., перебуваючи в процесі становлення, обіймала тер. від Берестя на Зх. Бузі на пн. до верхів’їв р. Серет (прит. Дністра) на пд. Її порубіжними містами на зх. були Сутейськ і Червен, на сх. — Дорогобуж і Острог. У межиріччі р. Стир і Горинь (притоки Прип’яті, бас. Дніпра), що почало заселятися в 11 ст., рубежі тоді ще не встановились. Найдавнішими містами В.з. були Червен, Белз, Волинь (нині Грудек Надбужний, Польща), Берестя. У 12 ст. одним з осередків консолідації В.з. став Луцьк. Для протидії київ. князям, котрі прагнули включити В.з. до складу великокнязівського домену, інтенсивно будувалися міста і фортеці на сх. В.з. У 1-й пол. 12 ст. стабілізувалася значна частина волин. рубежів, насамперед зх. і сх., остаточно тер. В.з. складається у 1-й пол. 13 ст. На серед. 12 ст. відомі такі міста на сх. рубежі В.з. (з пн. на пд.): Чорторийськ (нині с. Старий Чорторийськ Маневицького р-ну Волин. обл.), Мілеськ (нині с. Мильськ Рожищенського р-ну Волин. обл.), Пересопниця, Корчеськ; далі на пд. кордоні стояли Вигошів і Бужськ. Зх. рубіж В.з. (з Польщею) проходив у межиріччі Зх. Бугу і Вепра (нині Вепш, обидві прит. Вісли), а на поч. 13 ст. впритул присувався до р. Вепр. Волин.-польс. кордон ішов від гирла р. Нур майже прямо на пд. через верхів’я р. Кросна, вздовж Вепра, до вододілу Вепра і Лади. За даними археології, тут здавна проходив етнічний рубіж між сх. і зх. слов’янами. На пн. зх. й пн. рубіж В.з. із Литвою і ятвягами проходив Зх. Бугом і його притоками, зокрема Лесною. Басейн р. Кросна належав переважно до В.з. Тут порубіжною річкою був Нур. Уздовж Зх. Бугу зосереджувалися порубіжні міста і фортеці: Берестя, Кам’янець (нині с-ще міськ. типу Брестської обл., Білорусь), Дорогичин, Мельниця (нині с. Мельник, Польща).
Від часів адм. реформи Володимира Святославича (бл. 988) у Володимирі сиділи сини київ. князів. Протягом 11-го — 1-ї пол. 12 ст. на тер. В.з. формується Волинське князівство, що розглядалося київ. князями з роду Мстиславичів-Мономашичів як спадкове володіння, в якому вони виділяли уділи своїм нащадкам (Володимир, Белз, Луцьк та ін.). 1154 В.з. розділилася на Володимирське князівство і Луцьке князівство. Об’єднання 1199 В.з. з Галицькою землею кн. Романом Мстиславичем привело до створення Галицько-Волинського князівства. В середині 14 ст. В.з. потрапила до складу Великого князівства Литовського та Корони Польської. Літ.: Андрияшев А.М. Очерк истории Волынской земли до конца XIV в. К., 1887; Грушевський М. Історія України-Руси, т. 2. Львів, 1905; Насонов А.Н. «Русская земля» и образование территории Древнерусского государства. М., 1951; Котляр Н.Ф. Формирование территории и возникновение городов Галицко-Волынской Руси IX—XIII вв. К., 1985; Галицько-Волинський літопис. Дослідження. Текст. Коментар. К., 2002. М.Ф. Котляр.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВОЛИНСЬКА ЗЕМЛЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
