ВОЄННІ ЗЛОЧИНЦІ — особи, які скоїли злочини проти миру та
людства, воєн. злочини чи злочини проти людяності. Норми про індивідуальну кримінальну відповідальність В.з. закріплені низкою міжнар. договорів і конвенцій про закони і звичаї війни, а також у нац. законодавствах. У СРСР для обліку злочинів гітлерівських загарбників та їхніх посібників, визначення заподіяних ними збитків, а також для встановлення осіб злочинців, винних в організації або скоєнні злочинів на тер. СРСР, із метою віддання їх під суд 1942 була створена Надзвичайна держ. комісія. 30 жовт. 1943 прийнята Моск. декларація про відповідальність нацистів за здійснювані ними злочини, підписана СРСР, США і Великою Британією. В Декларації зафіксовано, що нім. солдати й офіцери і чл. НСДАП (Націонал-соціаліст. робітн. партії Німеччини), відповідальні за злочини, вбивства й страти, здійснені на тер. тимчасово окупованих ними тер., мають постати перед судом тих країн, де вони скоїли злочини. Питання про відповідальність гол. В.з., злочини яких не пов’язані з визначеним геогр. місцем, остаточно вирішено Лондонською угодою від 8 серп. 1945, підписаною СРСР, США, Великою Британією і тимчасовим урядом Франції (до неї приєдналися ще 19 д-в). Угода передбачала, що гол. нім. В.з. будуть покарані спільним рішенням урядів союзників, для чого було вирішено заснувати Міжнар. військ. трибунал (статут його затверджений 20 груд. 1945). На основі цих документів проведено Нюрнберзький процес 1945—1946 над гол. В.з. гітлерівської Німеччини (20 листоп. 1945 — 1 жовт. 1946). Принципи індивідуальної відповідальності В.з., висунуті на Нюрнберзькому процесі, повністю прийняті Міжнар. військ. трибуналом для Далекого Сходу при винесенні вироку гол. япон. В.з. на Токійському процесі 1946—48. На цих же принципах проводилися суд. процеси над гітлерівськими загарбниками в СРСР (напр., Київ. процес, січ. 1946) та ін. країнах. В.з. підпадали під суд. переслідування і після закінчення Другої світової війни в міру їх виявлення; строки давності до них не застосовуються. Конвенція про незастосовуваність строку давності щодо воєн. злочинів і злочинів проти людства прийнята ГА ООН 26 листоп. 1968. Відповідні положення мало законодавство СРСР. Закони про
597 ВОЄННІ
598 ВОЄННІ
незастосування (або припинення) строку давності до В.з. прийнято в Бельгії, Угорщині, Польщі, Франції, Швеції та ін. д-вах. Сучасне міжнар. право встановило принцип, згідно з яким В.з. не може бути надано право притулку (Декларація ООН про право притулку 1967 та ін.). Літ.: Великая Отечественная война. 1941—1945: Энциклопедия. М., 1985; Нюрнбергский процесс: Сборник материалов, т. 1—8. М., 1987—91. Т.С. Першина.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВОЄННІ ЗЛОЧИНЦІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
