ВІННИЦЬКІ ОБОРОНИ 1651, 1671 — героїчні оборони міщанами і козаками від польс. підрозділів м. Вінниця у роки національної революції 1648—1676. Оборона 1651 тривала від 1 до 10 берез. Польс. військо (разом зі слугами 24—26 тис. осіб), очолюване гетьманом великим коронним М.Калиновським, 10 лют. 1651 вторглося на Брацлавщину. До кін. лют. були захоплені Красне (нині село Тиврівського р-ну), Мурафа (нині село Шаргородського р-ну), Шаргород, Чернівці (нині с-ще міськ. типу) та ін. міста. Кальницький (він.) полк. I.Богун зібрав осн. сили полку (бл. 2-х тис. козаків) у Вінниці. Центром оборони
було обрано монастир, навколо якого зведено три лінії укріплень, а на р. Пд. Буг прорубано ополонки, замасковані соломою і снігом. 1 берез. з’явився авангард поляків на чолі з полк. С.Лянцкоронським. I.Богун вмілим маневром заманив його в пастку і атакував. Під лід провалилися десятки жовнірів, ін. поспішно відступили під стіни замку. Ввечері прибули осн. сили польс. війська. Вночі, запаливши в кількох місцях місто, він. міщани і козаки відступили до укріплених позицій біля монастиря. Упродовж 2 берез. їх штурмували жовніри. В ніч на 3 берез. I.Богун зробив вилазку в польс. табір, під час якої був поранений у голову. Відбиваючи ворожі приступи, козаки і міщани 3 берез. відступили до другої лінії оборони, а 5 берез. — до третьої. Переговори, що розпочиналися 4 берез. і 7 берез., зазнали невдачі, оскільки М.Калиновський хотів розправитися з оборонцями міста. Послані Б.Хмельницьким на допомогу I.Богунові полки 9 берез. неподалік від м-ка Липовець розгромили польс. роз’їзд. Переслідуючи жовнірів, уман. полк. Й.Глух 10 берез. напав на ворожий обоз під Вінницею. Зробили вилазку й обложені козаки. Охоплене панікою польс. військо, кинувши бл. 1 тис. поранених і хворих жовнірів, розпочало поспішний відступ до м. Бар. Він. оборона 1651 відіграла вирішальну роль у провалі плану польс. командування оволодіти Брацлавщиною. Оборона 1671 м. Вінниця відбувалася 4—5 верес. У серед. серп. 1671 14—15-тис. (разом із слугами) польс. військо під проводом великого коронного гетьмана Я.Собеського (див. Ян ІІІ Собеський) напало на Брацлавщину й захопило села Печера (нині село Тульчинського р-ну), Батіг (нині с. Четвертинівка Тростянецького р-ну), міста Немирів, Дзялів (нині с. Кам’яногірка Жмеринського р-ну) та ін. міста й м-ка. Він. козаки перетворили своє місто в одне з найбільших вогнищ опору ворогам. Невеликі загони місц. козац. залоги повели активну партизан. боротьбу. Я.Собеський 1 верес. послав проти них 1—2 тис. жовнірів на чолі з Г.Любомирським. На світанку 4 верес. поляки увірвалися до Вінниці. Козаки і міщани зачинилися в Єзуїтському костьолі і протягом 6 годин відбивали атаки поляків. Тільки після того, як більшість захисни-
ків полягла, костьол опинився в руках ворога. Незважаючи на це, 120 козаків, які засіли під його дахом, продовжували битися до ранку 5 верес. Коли їх залишилося бл. двох десятків, вони склали зброю. Сотника і сімох старшин відіслали до Я.Собеського, який знаходився в Барі, решті захисників відрубали голови. Було знищено майже всіх чоловіків, яких запідозрили в опорі. Більшість жінок і дітей забрали в неволю (згодом за наказом коронного гетьмана їх звільнили). За розпорядженням Я.Собеського 11—12 верес. були зруйновані замок і залишки міськ. укріплень. Дж.: Werdum U. Tagregister von dem Feldzug Welchen die polnische Armee… durch Podolien und die Ukraine Verrichtet… В кн.: Scriptores rerum Polonicarum, t. IV. Krakуw, 1878; Pamiкtnik Jana Floriana Drobysza Tuszynskiego. В кн.: Dwa pamiкtniki z XVII w. Warszawa— Krakуw, 1954. Літ.: Iсторія України в документах і матеріалах, т. 3. К., 1941; Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльності. Нью-Йорк, 1985; Грушевський М. Iсторія України-Руси, т. 9, ч. 1. К., 1996; Мицик Ю.А. Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст. у першоджерелах. «УIЖ», 1998, № 6; Смолій В.А., Степанков В.С. Українська національна революція XVII ст. (1648—1676 рр.). К., 1999. В.С. Степанков.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВІННИЦЬКІ ОБОРОНИ 1651, 1671» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
