ВІДХІДНИЦТВО — масовий тимчасовий відхід селян з місць постійного проживання на заробітки в р-ни розвиненої пром-сті та с. госп-ва, а також за кордон, де є сезонний попит на робочі руки. Пром. В. у вигляді уходництва було відоме в Україні ще в 16 ст. Мало місце в 17—18 ст. у зв’язку з посиленням феод. експлуатації та зародженням товарно-грошових відносин. Масового характеру В. набуло за доби капіталізму. Основою для В. в Україні у 19 ст. стало безземелля та малоземелля селян, зростаюча потреба в грошах, обмежені можливості отримання заробітків на місці. В. було засобом додаткового, а інколи єдиного прибутку г-ва, сприяло швидшому втягненню селянства в ринкові відносини та прискорювало його розшарування. Серед відхідників склалося багато приказок, що характеризували значення цього промислу в їхньому житті. Напр., «соха годує, сокира одягає», «соха годує, а податки на стороні», «соха годує, ремесло поїть, промисли одягають». Уже наприкінці 50-х рр. 19 ст. в Україні повітовими казначействами зафіксовано бл. 200 тис. осіб заробітчан-відхідників. Переважну більшість їх становили вихідці з Полтавщини та Харківщини. Селянська реформа 1861 викликала різке зростання міграційних процесів. Зокрема, небувалого розмаху набуло землеробське В. Протягом 1861—1900 в укр. губерніях (без пд., які якраз були місцем відходу на заробітки) число проданих відпускних квитків і паспортів збільшилося з 874,4 тис. до 9751 тис., або більше ніж в 11 разів. Лише 1891 із сіл Київ. губ. відійшло на заробітки 191,5 тис. осіб, Полтав. — 173, Харків. — 157,3, Черніг. — 134,1, Подільської — 108,3 тис. Деякого поширення В. набуло серед незаможних прошарків селян пд. України. Заг. ж кількість відхідників, зайнятих на сезонних і поденних роботах у поміщицьких економіях та куркульських г-вах, наприкінці 19 ст. досягла 1,7—1,8 млн осіб. Невелика частина їх приходила з Росії. Вони склали армію с.-г. робітників, які знаходили роботу в пд. губ. України, де швидше розвивалося товарне
с. госп-во і постійно відчувалася потреба у вільних робочих руках. Тут склалися осн. ринки найму робітників. З відхідників формувалися також пром. робітники. З появою кадрових робітників наприкінці 19 — поч. 20 ст. неземлеробське В. скорочується. Однак тоді ж спостерігався потужний відтік селян із зх.-укр. земель до Німеччини, Румунії, Росії, Данії, Італії тощо. Так, з Галичини до Німеччини протягом 1907—11 виїхало бл. 300 тис. селян-відхідників, швидко зростав еміграційний потік. В. мало місце в Україні також в роки рад. влади (див. Відхідництво з колгоспів в УСРР). Літ.: Лугова О.І. Сільськогосподарський пролетаріат півдня України в період капіталізму. К., 1965; Історія Української РСР, т. 3. К., 1978. Т.І. Лазанська.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВІДХІДНИЦТВО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
