ВИСОЦЬКА КУЛЬТУРА — археол. к-ра кінця бронзового віку — початку залізного віку (10—7 ст. до н.е.). Назва походить від могильника в с. Висоцьке Бродівського р-ну Львів. обл. Виділена польс. археологом Т.Сулімірським 1931. Поділяється на 2 періоди: ранній (10—9 ст. до н.е.) та пізній (8— 7 ст. до н.е.). Ареал — зх. тер. лісостепової України, р-н вододілу Зх. Бугу, Дністра та Стиря (прит. Прип’яті, бас. Дніпра). Племена В. к. своїм походженням пов’язані з попереднім тутешнім нас. тшинецько-комарівської культури бронз. віку. Пам’ятки В.к. представлені насамперед безкурганними могильниками, що містять поховання (іноді кілька сотень) за обрядами трупопокладання чи трупоспалення (в останньому випадку рештки покоїлися в глиняних урнах, ямках тощо), численні скарби. Серед могильників найвідоміші, окрім Висоцького, Бельзецький, Чеський, Золочівський. Поселення вивчені дуже слабо. Матеріальна к-ра висоцького нас. має сліди впливу з боку центр.-європ. к-р (див. Гальштатська культура, Лужицька культура), а також чорноліської культури. Поряд із землеробським г-вом у племен В.к. існувало й осіле скотарство. Мисливство та рибальство не мали тут поширення. Нас. займалося металообробленням, але рівень останнього не був високим. В соціальному плані висоцькі племена, певно, перебували на стадії патріархальної родової общини. Побутує цілком слушна думка про внесок висоцького нас. у формування перших елементів к-ри праслов’ян. С.А. Скорий.
ф-ту Київ. ун-ту (1956) тривалий час працював н. с. Держ. історико-архіт. заповідника «Софійський музей» (див. «Софія Київська») у Києві. 1967—92 — в Iн-ті археології АН УРСР (нині Ін-т археології НАН України). Тут він захистив канд. «Давньоруські написи Софії Київської XI—XIV ст.» (1967) і докторську «Середньовічні написи Софії Київської (за матеріалами графіті XI—XVII ст.)» (1978) дисертації. В. — автор бл. 150 наук. праць, серед них — фундаментальні монографії «Древнерусские надписи Софии Киевской XI—XIV вв.» (1966); «Средневековые надписи Софии Киевской XI—XIV вв. (по материалам граффити XI—XVII вв.)» (1976); «Киевские граффити XI—XVII вв.» (1985); «Светские фрески Софийского собора в Киеве» (1989); «Київська писемна школа X— XII ст. (до історії української писемності)» (1998). Його тв. у галузі києво-рус. епіграфіки здобули широке визнання світ. науки (див. Епіграфіка), істотно поповнили джерельну базу дослідження історії к-ри Київ. Русі. П. у м. Київ. Літ.: Пам’яті Сергія Олександровича Висоцького. «Археологія», 1999, № 1. В.М. Ричка.
вибухнуло під впливом національної революції 1648—1676. Син Г.Височана. Восени 1648, під час походу сел.-козац. військ Б.Хмельницького на Зх. Україну, очолив нар.-визвол. рух у Галичині. Організував 15-тисячне повстанське військо з селян, міщан та дрібної шляхти. Опорним пунктом повстанців було м-ко Отиня (нині смт Отинія Коломийського р-ну Iвано-Франк. обл.). Спираючись на допомогу прибулих козац. частин, здобув найбільшу фортецю на Прикарпатті — м-ко Пнів (нині село Надвірнянського р-ну Iвано-Франк. обл.). Діючи в тилу польс.-шляхетських військ, повстанці під проводом В. оволоділи майже всіма селами та містами Покуття і надали значну допомогу армії Б.Хмельницького. Після відступу сел.-козац. війська на Правобережну Україну під тиском польс.-шляхетських військ В. з частиною повстанців відступив на Брацлавщину. 1651 відзначився під час оборони військом I.Богуна Вінниці. 1659 одержав звання козац. полковника. Брав участь у нар. повстанні 1664—65 на Правобереж. Україні, діючи спільно із запорожцями I.Сірка. 1665 мужньо захищав від польс. війська м-ко Лисянка. Загинув у бою.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВИСОЦЬКА КУЛЬТУРА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
