«ВИВІД ПРАВ УКРАЇНИ» 1712 — політико-правовий трактат, автором якого вважається гетьман П.Орлик. Оригінал твору
маєтком якого був Вигов на Овруччині (див. Виговські). Ймовірно, закінчив Київ. братську шк., володів лат., церковнослов’ян., рос. і польс. мовами. Двічі одружувався, мав дочку Мар’яну від першого шлюбу та сина Остапа від другого. У 1630-х рр. працював у київ. і луцькому судах, намісником луцького старости. Пішов на військ. службу, досяг чину ротмістра кварцяного війська. У Жовтоводській битві 1648 потрапив до татар. полону, однак був викуплений Б.Хмельницьким. Перейшов на бік повстанців і невдовзі зробив блискучу політ. кар’єру — 1650 став генеральним писарем Укр. козац. д-ви. Протягом 1648—57 вніс великий вклад у нац. держ. буд-во, а також формування підвалин внутр. і зовн. політики уряду. Брав активну участь у Пилявецькій битві 1648, Збаразькій облозі 1649, Зборівській битві 1649, Берестецькій битві 1651, Батозькій битві 1652, Жванецькій облозі 1653, Охматівській битві 1655 та Львівській облозі 1655; укладенні Зборівського договору Криму з Польщею 1649 і Білоцерківського договору 1651 з Річчю Посполитою та договору з Рос. д-вою. Водночас В. виступав противником запровадження в Україні спадкового гетьманату Хмельницьких.
У першій декаді квіт. 1657 призначений регентом неповнолітнього Ю.Хмельницького. 26 лип. 1657 Чигиринська старшинська рада обрала В. гетьманом на термін, поки Ю.Хмельницький не досягне повноліття. У жовт. 1657 козац. рада в Корсуні (нині м. Корсунь-Шевченківський) обрала його гетьманом Війська Запорозького. Загострення соціальних суперечностей у сусп-ві, несприйняття нового володаря булави частиною козаків і старшини, прорахунки В. у політиці щодо Запорожжя призвели до різкого загострення соціально-політ. обстановки в козац. Україні. Зіткнувшись з потужною опозицією з боку Запорожжя та Полтавського полку, очолюваною полтав. полк. М.Пушкарем та кошовим Я.Барабашем, гетьман (як і його супротивники) почав втягувати у розв’язання конфлікту царський уряд Рос. д-ви, який тим часом не сприяв владнанню конфлікту, а всіляко розпалював соціально-політ. боротьбу в Укр. козац. д-ві, щоб послабити її сили і домогтися її перетворення на автономну частину Рос. д-ви. У берез. 1658 в козац. Україні соціально-політ. боротьба переросла в громадян. війну (див. Громадянські війни другої половини 1650 — першої половини 1660-х років в Україні). Розгром 31 трав. повстанського війська під Полтавою, смерть М.Пушкаря та жорстокі репресії проти нас. Полтав. полку й опозиційно налаштованої старшини (всього загинуло понад 50 тис. осіб) не привели до припинення боротьби. Опозиція звернулася по допомогу до Росії, яка почала готувати військо до наступу. В умовах загрози початку воєн. дій з Росією В. уклав Гадяцький договір 1658 з Річчю Посполитою, який істотно обмежував внутр. суверенітет козац. України. Війна з Росією розпочалася 29 черв. 1659. В. за воєн. допомоги турец. султана Мегмеда IV вщент розгромив рос. армію поблизу м. Конотоп на березі р. Куколка (прит. р. Сейм, бас. Дніпра), але скористатися блискучою перемогою не спромігся, бо наштовхнувся на опір старшин і козаків, які були невдоволені умовами Гадяцького договору. У 2-й декаді верес. 1659 змушений був зректися булави на користь Ю.Хмельницького. Втративши владу, деякий час проживав у містах Дубно, Бар та
Львів. У складі польс. війська взяв участь у Чуднівській кампанії 1660 (див. Чуднівський договір 1660). Протягом 1661—62 його політ. погляди еволюціонували від автономізму до ідеї держ. незалежності України. 1662 вступив до Львівського братства. Восени 1663 очолив старшинське угруповання, яке розпочало підготовку до усунення з гетьманства П.Тетері з тим, щоб політично порвати з Річчю Посполитою і домогтися возз’єднання Правобережної України з Лівобережною Україною у складі незалежної д-ви. Викритий у причетності до організації повстання, яке спалахнуло в лют. 1664 на Правобережжі, В. був заарештований польс. полк. С.Маховським і П.Тетерею. Його без суду і слідства розстріляли в ніч з 26(16) на 27(17) берез. на околиці с. Вільховець (нині село Звенигородського р-ну Черкас. обл.). В. став першим гетьманом Укр. козац. д-ви, страченим за участь у боротьбі за її незалежність. Літ.: Костомаров Н.И. Гетманство Выговского. В кн.: Костомаров Н.И. Собрание сочинений: Исторические монографии и исследования, т. 2. СПб., 1872; Герасимчук В. Виговський і Юрій Хмельницький. «ЗНТШ», 1904, т. 59—60; Його ж. Виговщина і Гадяцький трактат. Там само, 1909, т. 87—89; Його ж. Смерть Iвана Виговського. В кн.: Ювілейний збірник на пошану академіка Михайла Сергієвича Грушевського. К., 1928; Апанович О.М. Наступник Богдана Хмельницького — Iван Виговський. В кн.: Апанович О.М. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі. К., 1993; Шевчук В. Козацька держава. Етюди до історії українського державотворення. К., 1995; Бульвінський А.Г. Конотопська битва 1659 р. «УIЖ», 1998, № 3, 4; Яковлева Т. Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII століття: Причини і початок Руїни. К., 1998; Мицик Ю. Iван Виговський. В кн.: Полководці Війська Запорозького: Iсторичні портрети, кн. 1. К., 1998; Грушевський М.С. Iсторія України-Руси, т. 10. К., 1998. Смолій В.А., Степанков В.С. Українська національна революція XVII ст. (1648—1676 рр.): Україна крізь віки, т. 7. К., 1999. В.С. Степанков.
Ви переглядаєте статтю (реферат): ««ВИВІД ПРАВ УКРАЇНИ» 1712» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
