ВЕНЕЛІН Юрій Іванович (справжнє прізв. — Гуца; 03.04(22.03). 1802 — 07.04(26.03).1839) — історик-славіст, етнограф, філолог. Н. в с. Тибава (нині село Свалявського р-ну Закарп. обл.) в сім’ї священика. Закінчив г-зію в м. Ужгород, навч. в греко-катол. духовній семінарії. 1822 вступив на філос. ф-т Львів. ун-ту, який залишив у зв’язку з переїздом 1825 до Кишинева (нині Молдова), де працював учителем. Там почав вивчати побут болгар, які оселилися в Бессарабії. 1825 переїхав до Москви, 1829 закінчив мед. ф-т Моск. ун-ту. Того ж року видав 1-й т. своєї праці «Стародавні й нинішні болгари». 1830 за дорученням Петерб. АН відвідав Болгарію, Молдову, Волощину, Румелію (осман. пров. на Балканах) з метою вивчення історії і к-ри болгар та їхніх колоній. Зібрані матеріали стали основою для написання низки праць, що поклали поч. зародженню болгаристики як науки в Рос. імперії. Деякі з них вийшли друком уже після його смерті. Поряд з дослідженням історії, літ., мови, фольклору болгар В. цікавився також історією закарп. українців, проблемою походження, складу й структури укр. пісні, укр. правопису. Як дослідник намагався обґрунтувати суто слов’ян. походження болгар і відкидав вплив тюрксько-татар. чинника, виступав проти «норманської теорії» походження Русі (див. Норманська проблема). Послідовний слов’янофіл-романтик, В. надміру захоплювався різноманітними гіпотезами та ідеями, особливо не утруднюючи себе їх глибоким і всебічним аналізом й обґрунтуванням. Це негативно позначилося на його наук. творчості, нерідко призводило до хибних тверджень і висновків. Водночас його праці мали великий вплив на пробудження нац. свідомості болг. народу, відродження болг. нації та розвиток болг. історії, мови, літ., фольклору та етнографії. В. споруджено пам’ятники в Одесі (1842) та Софії (Болгарія). П. у м. Москва. Тв.: Древние и нынешние болгары в политическом, народописном, историческом и религиозном их отношении к россиянам, т. 1—2. М., 1829—41; О характере народных песен у славян задунайских. М., 1835; О зародыше новой болгарской литературы. М., 1838; Влахо-болгарская или дако-славянская грамоты. СПб., 1840; Критические исследования об истории болгар. М., 1857.
Літ.: Златарски В.Н. Ю.И.Венелин и значението му за българите. София, 1903; Очерки истории исторической науки в СССР, т. 1. М., 1955; Байцура Т. Юрій Iванович Венелін. Братислава, 1968; Данилюк Д. Iсторія Закарпаття в біографіях і портретах (з давніх часів до початку ХХ ст.). Ужгород, 1997. В.В. Павленко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Веленін Юрій Іванович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
