Масове переселення болгар на пд. Російської імперії і заснування ними там колоній розпочалося в 2-й пол. 18 ст. і тривало до кінця 70-х рр. 19 ст. Цей процес був зумовлений пануванням Османської імперії в Болгарії, йому поклала край перемога Росії у російськотурецькій війні 1877—1878. Прагнучи освоїти слабо заселені пд. рубежі імперії, влада надавала переселенцям із-за кордону всілякі пільги: виділяла субсидії, земельні наділи (до 69 десятин), звільняла від військ. служби А.А. Бокотей. та сплати податків терміном до 7 років, гарантувала свободу віросповідання, госп. діяльності, утворення різних об’єднань тощо. Сприятлива політика Рос. імперії, а також висока агрономічна к-ра болгар, їх працьовитість, відносна самостійність і незалежність, хоча й підпорядкована общинному устрою, обумовили екон. розвиток г-ва колоністів. Вони віддавали перевагу тваринництву (особливо вівчарству), землеробству (переважно вирощуванню зернових), городницт- Й.Й. Бокшай. ву, садівництву, виноградарству і тютюнництву. Певний час освітня і управлінська політика царату не суперечила інтересам болгар. Уже в 2-й пол. 19 ст. існувало 50 болг. початкових шкіл (в яких навчалося бл. 2,5 тис. учнів), а також функціонували болг. г-зія в Болграді і центр. болг. уч-ща у Преславі (нині село Приморського р-ну Запоріз. обл.) і Комраді (нині місто, Молдова). Місцева болг. адміністрація — сільс. збори і воло- П.Ф. Болбочан. сні управи — будувалася на виборних засадах і підпорядковувалася рос. повітовим і губернським владним структурам. Правовий статус болгар змінила реформа 1871, згідно з якою чужинці зрівнювалися в правах з корінним нас. імперії. По суті це була прихована форма їх русифікації. У законодавчому порядку діловодство в органах держ. і громад. управління переходило на рос. мову. Вона стала також обов’язковою мовою навчання в освітніх закладах. На поч. 20 ст. в Рос. імперії налічувалося понад 250 тис. болгар. Певне нац. відродження болг. нац. меншини почалося в 20-х рр.
330 БОЛГАРИ
20 ст. Воно було пов’язане з політикою «забезпечення прав національних меншостей», на яку пішла більшовицька влада у тимчасових поступках своїм опонентам — нац. свідомим українцям і лідерам нац. меншин. 1925 на Мелітопольщині були створені Романівський (1926 перейменований на Коларівський) і Цареводарський (1926 переформований з існуючого, 1927 перейм. на Ботевський, який 1930 приєднано до Коларівського р-ну), 1926 на Одещині — Великобуялицький (1926 перейм. на Благоєвський), а 1927 в Першотравневому окрузі — Вільшанський болг. нац. р-ни. В болг. населених пунктах організовувалися болг. сільради (кількість яких з 1925 до 1938 зросла з 33 до 52), а в райцентрах — болг. суд. органи влади (т. зв. судово-слідчі камери). У 20—30-х рр. 20 ст. виходила болг. мовою преса: центр. болг. газ. «Сьрп и чук», 1926 перейм. на «Сьветско село» і 1930 — на «Колективіст»; газ. органів Коларівського, Благоєвського і Вільшанського районних парт. і виконавчих к-тів — «Колективно поле», «Комунар», «Колхозен труд», журнали «Бьди готов!», «Млад ударник», «Агротехник». Виданням худож., сусп.-політ., учбової літ. займалися болг. сектори Всеукр. філії Центрвидаву (з 1926 по 1931) і Укрдержнацменвидаву (з 1932 по 1941). У болг. р-нах функціонували болг. шк., кількість яких зросла з 43 у 1924 до 57 у 1938 і в яких навч. відповідно 4314 і 11 264 учні. Кадри для болг. р-нів готували створена 1926 Дніпроп. болг. парт. шк., переведена у наступному році до Одеси, Преславські пед. технікум і агропрофшкола та болг. сектори Одеських пед. та с.-г. ін-тів, мед. технікуму, театрального уч-ща. Болг. театральне мист-во розвивалося завдяки діяльності театральної пересувної трупи і болг. театру-студії ім. Г.Димитрова (відповідно ств. 1926 і 1934). Наук. дослідження екон., етногр.-побутових, культ. особливостей болг. меншин здійснювала болг. секція Кабінету національних меншин при ВУАН. Болг. нас. України, яке займалося переважно с. госп-вом, не оминула доля укр. селянства. Болгар, як і українців, розкуркулювали (заможних г-в у болгар було
бл. 80 %), силоміць зганяли у колгоспи, репресували. Із зміцненням тоталітарного більшовицького режиму в рад. влади відпала необхідність у заграванні з народами і нац. меншинами, які опинилися у складі СРСР. 1937 ліквідовуються адм.тер. одиниці та культ.-освіт. заклади нац. меншин, в т. ч. і болг., припиняється вихід преси та літ. болг. мовою. У черв. 1944 під приводом того, що болгари нібито допомагали нім. військам, з Криму було депортовано 12,5 тис. болгар. Нац. і культ.-освіт. відродження болг. нац. меншини розпочалося після відновлення 1991 держ. самостійності України, що взяла курс на створення реальних умов для рівноправного розвитку всіх етносів, які осіли на її тер. В Україні створюються умови для опанування болгарами рідної мови. Болг. мова як предмет вводиться у заг.-освіт., навч.-виховних закладах у місцях компактного проживання болгар. 1993 у м. Болград Одес. обл. відкрито болгаро-укр. г-зію. Учителів болг. мови і літ. готують Одес. і Львів. ун-ти, Ізмаїльський (Одес. обл.) і Бердянський (Запоріз. обл.) пед. інти, а вчителів початкових класів і вихователів дошкільних закладів — Білгород-Дністровське (Одес. обл.) пед. уч-ще. В Одесі виходить болг. тижневик «Роден край» (додаток до газ. «Голос України»), в Криму і Одесі ведеться радіомовлення і телетрансляція болг. мовою. 1993 почала діяти Асоц. болг. нац.-культ. т-в і орг-цій України. Вона об’єднує 7 т-в, створених у містах Запоріжжя, Київ, Одеса, Болград, Білогірськ, Миколаїв та в смт Вільшанка. За переписом 2001, в Україні проживає 204,6 тис. болгар, у т. ч. в Одес. обл. — 150,6 тис., Запоріз. — 27,4 тис.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БОЛГАРИ В УКРАЇНІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
