БОЙЧЕНКО Олександр Максимович (22.11.1903—30.05.1950) — один з кер. ЛКСМУ, письменник. Н. в м. Київ у сім’ї робітника-залізничника. Навч. у київ. залізничному початковому міськ. уч-щі та уч-щі Пд.-Зх. залізниці. Працював за фахом, очолював комсомольський осередок залізничного вузла Київ-2. 1923—26 — на профспілковій роботі на ст. Крути (між м. Ніжин і м. Бахмач). Від 1926 — на керівній комсомольській роботі: секретар райкому, Київ. окружного к-ту, зав. від. та 2-й секретар ЦК ЛКСМУ. 1930—32 — ген. секретар ЦК ЛКСМУ, чл. ЦК і канд. у чл. Орг. бюро ЦК КП(б)У. Від листоп. 1932 через хворобу залишив роботу в комсомолі. Прикутий тяжким недугом до ліжка, останні 10 років життя присвятив літ. праці: автор повісті-трилогії «Молодість» (незакінчена; Респ. комсомольська премія ім. М.Островського, 1966, посмертно). П. у м. Київ. Тв.: Молодість. К., 1976. Літ.: Савчук О. Олександр Бойченко. К., 1957; Не вгасає його молодості світ. К., 1983. В.І. Прилуцький.
казом гетьмана великого коронного Я.-К.Браницького (див. Браницькі) великим каральним загоном на чолі з магнатом Дзідушинським, Б. та його «легені-побратими» І.Жупник, С.Кирилюк, А.Піотровський, А.Пістолетник та С.Ясинський того ж року змушені були залишити Прикарпаття та податися на Запорозьку Січ. Одним з останніх, зафіксованих у джерелах, був спільний напад Б. і гайдамацького ватажка Г.Марущука восени 1759 на маєтки шляхтичів Правобережної України: села Краснопіль, Безпечна (обидва нині села Чуднівського р-ну Житомир. обл.), Ступник (нині село Хмільницького р-ну), Голяки (нині с. Грушківці Калинівського р-ну; обидва Він. обл.) та ін. Літ.: Целевич Ю. Опришки. В кн.: Розвідки про народні рухи на Україні-Русі в XVIII віці. Львів, 1897; Грабовецький В.В. Антифеодальна боротьба карпатського опришківства XVI— XIX ст. Львів, 1966. О.І. Гуржій.
вари Ханенків, Чернігівський Єлецький Свято-Успенський монастир). Відіграв видатну роль у заснуванні й розбудові вищої мистецької освіти в Україні. Ставши чл. Акад. революц. мист-ва України (1925), виступив як худож.новатор, піонер укр. монументального мист-ва, заклавши його основи й підготувавши плеяду учнів (Т.Бойчук, А.Іванова, С.Колос, І.Липківський, О.Павленко, І.Падалка, В.Седляр). Гол. монументальні твори бойчукістів — розписи Луцьких казарм у Києві (1919), санаторію ім. ВУЦВК на Хаджибейському лимані в Одесі (1928), Червонозаводського театру в Харкові (1933—35). 1930—32 вів кафру композиції у ленінгр. Акад. мист-в. У 2-й пол. 1930-х рр. художники-бойчукісти були здебільшого репресовані, а всі монументальні твори знищені. Страчений у м. Київ. Літ.: Білокінь С. З-під неправди. «Україна», 1988, № 9 (1621); Його ж. Колективізм — пафос творчості Михайла Бойчука. «Образотворче мистецтво», 1988, № 1; Його ж. Михайло Бойчук у листуванні. «Соціалістична культура», 1989, № 7 (799); Бойчук і бойчукісти, бойчукізм: Каталог виставки. Львів, 1991; Білокінь С. Останні тижні Михайла Бойчука. «Розбудова держави», 1992, ч. 7. С.І. Білокінь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Бойченко Олександр Максимович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»