БОГОРАЗ (Тан-Богораз) Володимир Германович (справжнє ім’я та прізв. — Натан Менделевич; псевд.: Н. А. Тан, В. Г. Тан; 27(15).04. 1865–10.05.1936) — етнограф, письменник, публіцист, громад. і політ. діяч. Н. в м. Овруч у родині рабина. Навч. в Таганрозькій г-зії, Петерб. ун-ті, де залучився до народовольського руху (див. Народництво). 1886 заарештований, 1890 засланий на Колиму (Сх. Сибір), де вивчав мову, життя і побут чукчів та ін.
народів Крайньої Півночі. 1894— 97 — учасник експедиції дослідника Сибіру О.Сибірякова. 1900— 01 — кер. Анадирського від-ня рос.-амер. Пн.-Тихоокеанської експедиції. 1904 повернувся до Санкт-Петербурга. Під час революції 1905—1907 — один із організаторів і кер. «Союзу союзів», Всерос. сел. союзу, Трудової групи в Держ. думі, чл. ОК Труд. народно-соціаліст. партії, співробітник кількох періодичних видань. Від 1918 — хранитель Музею антропології та етнографії АН СРСР. 1921 — ініціатор створення геогр. ф-ту Ленінгр. ун-ту, його проф., засн. К-ту сприяння малим народностям Пн. при Президії Всерос. ЦВК і Ленінгр. ін-ту народів Пн. Од 1932 — дир. Музею історії релігії та атеїзму АН СРСР. Створив перші підручники, словники і граматику чукотської мови. Автор численних літ. тв. Багато зробив для розвитку писемності народів Пн. П. по дорозі до Ростова-наДону, похований у м. Ленінград (нині С.-Петербург). Тв.: Собрание сочинений, т. 1— 10. СПб., 1910—11; Собрание сочинений, т. 1—4. М.—Л., 1928—29; Чукчи, ч. 1—2. Л., 1934—39. Літ.: Деятели революционного движения в России, вып. 1. М., 1933; Кулешова Н.Ф. В.Г. Тан-Богораз: Жизнь и творчество. Минск, 1975. Л.Д. Федорова.
які мали виготовляти селітру, але 1701 запорожці розігнали їх. Кіш Запороз. Січі не раз протестував перед царем, вимагаючи ліквідації Б.ф. 1708 біля фортеці точилися бої між запорожцями, учасниками Булавінського повстання 1707—1709, та урядовими військами. За умовами Прутського трактату 1711 Б.ф. була зруйнована. Під час російсько-турецької війни 1735—1739 укріплення відновлене під назвою Самарський ретраншемент (1736), що після війни злився з м-ком Самара. За миром 1742, р. Самара стала прикордонною рікою. Вздовж її берегів подовжено укріплену Українську лінію 17 ст., до якої включили і Старосамарську фортецю. Того ж року Самара тимчасово увійшла до складу Гетьманщини, ставши сотенним м-ком Полтавського полку. В цей час її нас. швидко зростало за рахунок прибульців з Полтавщини. 23 серп. 1744 (за сенатським указом) тут відновилася влада Коша Запороз. Січі. М-ко стало центром Самарської паланки. Залишки Б.ф. не збереглися. Літ.: Мицик Ю.А. та ін. Місто на Самарі. Дніпропетровськ, 1994; Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів 1734—1775, т. 1. К., 1998. Д.С. Вирський.
льщі, від 1939 — у складі УРСР. Від 1940 — с-ще міськ. типу і райцентр. У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941— 1945 було окуповане гітлерівцями від 27 черв. 1941 по 28 лип. 1944, входило до складу Генеральної губернії. Збереглася пам’ятка арх-ри 18 ст. — комплекс монастиря домініканців: костьол (1742—61) і палати духівництва з келіями (1762). З Б. пов’язане ім’я громад. діяча і поета А.Могильницького, який перебував тут у 2-й пол. 19 ст. Літ.: ІМіС УРСР. Івано-Франківська область. К., 1971; Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог-справочник. К., 1987; Мазурок О.С. Города западноукраинских земель эпохи империализма: Социально-экономический аспект. Львов, 1990. Г.А. Вербиленко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БОГОРАЗ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
