БІСМАРК (Bismarck) Отто Едуард Леопольд фон Шьонгаузен (01.04.1815—30.07.1898) — прусський та нім. держ. діяч. Н. в маєтку Шьонгаузен (Schцnhausen) у дворянській родині. 1859—62 — посланник Пруссії в Російській імперії, з 1862 — міністр-президент і міністр закордонних справ Прусського королівства, 1871— 90 — рейхсканцлер Нім. імперії. Реалізовував ідею об’єднання Німеччини навколо Пруссії. Цікавився Україною, спочатку вважав ідею нац. окремішності українців утопією, однак 1888, як вважають історики, інспірував статтю Е.Гартмана «Russland in Europa» про доцільність поділу Рос. імперії на нац. д-ви, зокрема виокремлення «Київського королівства» під протекторатом Габсбургів, котре охоплювало б Наддніпрянську Україну і Білорусь. Стаття справила велике враження на австрійс., польс. і укр. політиків «нової ери» і пришвидшила визрівання самостійницьких переконань в укр. середовищі. П. у м. Фрідріхсрує (Німеччина). Літ.: Томашівський С. Бісмарк і Україна. «Літопис політики, письменства та мистецтва», 1923, кн. 5, 6, 8, 12; Чорновол І. Галицька шляхта і проект «Київського королівства» канцлера Отто Бісмарка. «Сучасність», 1997, № 3; Шевчук М.А. Політика Бісмарка щодо німецьких колоністів у Росії (друга половина ХIХ ст.). «Питання нової та новітньої історії», 1998, вип. 44. І.П. Чорновол.
нений з армії. 1804 одружився із Кароліною фон Барановою, мав трьох дітей. Від 1806 — на цивільній службі, титулярний радник. 25(13) берез. 1810 переведений до корпусу інженерів шляхів сполучення, з 2 черв. (21 трав.) 1813 — штабс-капітан лейб-гвардії Єгерського полку, в складі якого був учасником закордонних протинаполеонівських походів. У битві під Кульмом (нині м. Хлумець, Чехія) 29—30 (17—18) серп. 1813 особисто командував шістьма гарматами кінної артилерії. Брав участь ще в кількох битвах, зокрема під Лейпцигом (жовт. 1813) та за Париж (берез. 1814). Капітан — з 5 жовт. (23 верес.) 1813, полковник — з 27(15) трав. 1816. 16(04) квіт. 1819 призначений генерал-гевальдигером 2-ї армії на Україні (найвища посадова особа з нагляду за порядком у розташуванні військ). Чл. Союзу благоденства та з 1821 — Пд. т-ва (див. Декабристів рух). П. у Тульчині. Літ.: Восстание декабристов: Материалы, т. 8. Л., 1925; Восстание декабристов: Документы, т. 12. М., 1969; Павлова Л.Я. Декабристы — участники войн 1805—1814 гг. М., 1979. П.Г. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «БІСМАРК» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
