АТЕЇЗМ (франц. athйisme; від грец. Pћеьт — безбожний) — термін для позначення: 1) різноманітних радикальних форм заперечення реліг. уявлень, культів та віри у надприродні сили, яке спирається на ствердження самоцінності буття світу і людини; 2) системи поглядів із доказовою критикою реліг. ідеології, спрямованою на спростування церк. догматів на засадах протиставлення наук. та реліг. розуміння світу. А. зародився в добу античності. За часів середньовіччя елементи А. спостерігалися переважно в нар. єретичних рухах. У модерний час (Новий час) А. особливо пропагували франц. мислителі (Вольтер, Д.Дідро, Ж.Ламетрі, Ж.Мельє та ін.). Поступ А. здебільшого пов’язують із розвитком наук. знань. Водночас А. відігравав неабияку роль в утвердженні
наук. методу мислення, звільнення та секуляризації мист-ва, моралі, права, філософії й політики від догматичних форм мислення. На ґрунті А. сформувалися наук.-істор. уявлення, які спростовували догмати про походження влади від Бога та про її священний і недоторканний характер, про незмінність сусп. порядку тощо. У 19 ст. атеїстичних переконань дотримувалося чимало представників революц. та нац.-визвол. руху в Російській імперії, у т. ч. на укр. землях. Великий вплив на поширення А. справили праці нім. філософа Л.Фейєрбаха. Тотальної, гіпертрофованої та вульгаризованої форми набув А. за рад. часів (див. СРСР). Тоді в УРСР проводилися масштабні атеїстичні кампанії: ліквідація церков і монастирів, переслідування служителів культу та громад віруючих, масове, насильницьке впровадження А. в освіту, повсякденне життя та масову свідомість. 1925 створено Спілку безбожників, від 1929 — Спілку войовничих безбожників (див. також Кампанія з вилучення церковних цінностей 1922). Розрізняють радикальний А., який повністю заперечує будь-яке існування Бога поза свідомістю (у свідомості може бути ідея, поняття, уявлення Бога), та агностичний, котрий піддає сумніву думку, що Бог, якщо він існує поза свідомістю, у тій чи ін. мірі може бути пізнаний людьми. Радикальний А. характерний для прибічників матеріалізму, особливо для марксизму, та позитивізму (див. Марксизм в історичній науці, Позитивізм в історичній науці). Агностичний А. був поширений серед давньогрец. філософів і представлений деякими досократиками (Демокріт та ін.), софістами (Протагор, Горгій та ін.), Епікуром і його школою, скептиками та ін. У сучасній етиці побутує постулативний А., який проголошує віру в Божественного законодавця несумісною з етикою цінностей (нім. філософ Н.Гартман та ін.). Із серед. 20 ст. новітні форми А. репрезентовані у творах А.Камю, Ж.-П.Сартра, А.Азимова та ін. Сучасний А. розглядає релігію в цілому як ілюзорну форму свідомості.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «АТЕЇЗМ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
