АПОКАЛІПТИЧНА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА — реліг. течія у християнстві. Виникла у 1920— 30-х рр. на Вінниччині. Засн. церкви вважають уродженця м. Бердичів, людину на ім’я Нарцис, який проголосив себе Господнім пророком Іллею Хрестителем. А.п.ц. значною мірою модернізувала правосл. догматику. З таїнств визнає: хрещення, сповідь (покаяння), омивання ніг, шлюб, священство (рукоположення, хіротонія), прилучення та єлеосвячення (соборування). В орг. плані складається з цілком автономних у своїй діяльності громад, кожна з яких має власного пресвітера, диякона, дияконису, касира та ревізійну комісію. Групу вірних А.п.ц. очолює єпископ, який висвячує пресвітерів та дияконів. Керівним органом А.п.ц. є єпископська рада. Окремі общини А.п.ц. діють у наш час на тер. Оратівського та Погребищенського р-нів Він. обл. (4 громади). Літ.: Історія християнської церкви на Україні: Релігієзнавчий довідковий нарис. К., 1992; Порівняльні дані щодо кількості релігійних громад в Україні. «Православна церква», 1998, № 9 (44); Історія релігії в Україні. К., 1999. О.О. Крижановська.
трактат, спрямований проти Берестейської церковної унії 1596 та її апологетики в анонімно виданому на поч. 1597 творі «Берестейський собор. Оборона Берестейського собору», що належав перу єзуїта П.Скарги. «А.» вперше надрукований 1597—98 польс. мовою в краківській друкарні протестанта-антитринітарія О.Родецького. Твір вийшов під псевд. Христофора Філалета, за яким криється ім’я М.Броневського. Бл. 1598 видано в м. Острог під назвою «Апокрисисъ албо отповўдь на книжкы о съборў берєстейскомъ, имєнємъ людій старожитной рєлўи грєчєской чєрєз Христофора Филалєта врихль дана», в пер. староукр. мовою, ймовірно, острозьким публіцистом кін. 16 ст. Клириком Острозьким (який додав до нього фрагменти зі свого твору «Історія лістрикійського собору»). «А.» написано з використанням методики викладу матеріалу, системи аргументації та ідейного інструментарію, що культивувалися в протестантському вченому середовищі. У передмові до твору міститься посвята польс. великому коронному гетьману Я.Замойському (1542—1605), викладено причини написання книги, її мету й структуру. Перші дві ч. «А.» присвячені Берестейському церк. собору 1596. У них гостро засуджуються митрополит і єпископи, які стали на шлях церк. унії, а також доводиться законність правосл. собору духовних і світських осіб у Бересті, котрі не визнали унію. М.Броневський надав своєму творові виразної фактологічної спрямованості. Він використав матеріали «Екстезиса» — опис правосл. Берестейського церк. собору, що вийшов друком 1597 польс. мовою в краківській друкарні О.Родецького, листи правосл. ієрархів до 1596, в яких вони прилюдно відмежовувалися від звинувачень в унійних намірах, а також документи, що засвідчували протилежне: їхню готовність визнати зверхність папи римського, бажання зрівнятися в привілеях з катол. духівництвом, отримати матеріальні вигоди й місця в сенаті. Обґрунтовуючи конфесійні права православних і протестантів у Речі Посполитій, автор «А.» звертався також до законодавчих актів, де вони формально гарантувалися (акт Люблінської унії
1569, сеймові конституції, генрикові статті, в яких визначалися осн. засади устрою д-ви, що трактувалися як незмінні, та ін.). Спростовуючи твердження П.Скарги про неканонічний характер правосл. Берестейського собору, М.Броневський обстоював принцип соборності правосл. церкви. З позицій реформаційної ідеології він наголошував на праві мирян розмислювати над питанням віри, тлумачити реліг. догмати і не йти за ієрархами — «сліпими проводирями», які навчають «неправдивій науці». У 3-й і 4-й ч. «А.» засуджуються катол. теократизм, папські претензії бути єдиним главою християн. церкви, критично аналізуються результати Флорентійської церковної унії 1439 і спростовуються звинувачення П.Скарги на адресу Сх. Церкви як реліг. інституції. Причому М.Броневський показав себе блискучим полемістом, який тонко застосовував логічний та ін. тогочасні наук. методи (в т. ч. істор. критики), а також глибоким знавцем Біблії, церк. патристики, праць світських і церк. істориків, протестантських богословів та ін. джерел. Підбиваючи підсумки своєї праці, автор «А.» зробив висновок про канонічну, юрид. та істор. неправомірність Берестейської церковної унії 1596 і наголосив, що насильство над свободою совісті й конфесійні утиски загрожують Речі Посполитій громадян. війною на реліг. ґрунті. «А.» отримав значний резонанс у реліг. та інтелектуальних колах країни, а також справив ідейний вплив на полемічну укр. літ. 1-ї пол. 17 ст. Водночас серед частини правосл.
111 АПОКРИСИС
«Апокрисис». Острог, 1598. Початкова сторінка.
112 АПОКРИФИ
богословів існувала настороженість щодо реформаційних поглядів Христофора Філалета, про що свідчать негативні оцінки його праці у вступі до «Служебника» (1629), виданого П.Могилою. Літ.: Коялович М. Литовская церковная уния, т. 1—2. СПб., 1859—61; Скабаланович Н. Об «Апокрисисе» Х.Филалета. СПб., 1873; Голубев С. Библиографические замечания о некоторых старопечатных церковно-славянских книгах, преимущественно конца XVI и XVII столетия. «Труды Киевской духовной академии», 1876, т. 1; Харлампович К. Западно-русские православные школы XVI и начала XVII века. Казань, 1898; Tretiak J. Piotr Skarga w dziejach i literaturze Unii Brzeskiej. Krakуw, 1912; Возняк М. Історія української літератури, т. 2. Львів, 1921; Яременко П.К. Український письменник-полеміст Христофор Філалет і його «Апокрисис». Львів, 1964; Його ж. Исследование украинской полемично-публицистической литературы конца XVI — начала XVII ст. К., 1966; Острозька Академія XVI— ХVII ст. Острог, 1977; Паславський І.В. З історії розвитку філософських ідей на Україні в кінці XVI — першій третині XVII ст. К., 1984; Мицько І.З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія (1576—1636). К., 1990; Byliсski J. Marcin Broniewski — trybun szlachty wielkopolskiej czasуw Zygmunta III. Wrocіaw, 1994. П.М. Сас.
Д.П. Апостол.
фольклорних і оригінальних творах укр. літ. Київської Русі (літописах, житіях святих, ораторських творах тощо). Найвідоміші апокрифічні тв. давнього періоду (12 ст. і пізніше): «Ходіння Богородиці по муках», «Слово о Лазаревім воскресенії», «Слово про збурення пекла», «Ходіння апостола Андрія» тощо. Мова і стиль А. видозмінювалися при переписуванні. А. отримали широке відображення не тільки в пам’ятках старовинного укр. письменства, а й у фольклорі, образотворчому мист-ві. В 19 ст. у новій укр. літ. апокрифічні сюжети й мотиви обробляли І.Котляревський, Т.Шевченко, І.Франко та ін. Найповнішу зб. А. видав І.Франко — «Апокрифи і легенди з українських рукописів» (Львів, 1896—1910, т. 1—5). Літ.: Возняк М. Історія української літератури, т. 1. Львів, 1920; Чижевський Д. Історія української літератури. Нью-Йорк, 1956; Історія української літератури, т. 1. К., 1967. Я.І. Дзира.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «АПОКАЛІПТИЧНА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
