АНТОНОВИЧ Михайло Дмитрович (1910 — осінь 1955) — укр. історик. Онук В.Антоновича і син Д.Антоновича, брат Марка Антоновича. Н. в м. Флоренція (Італія). Закінчив УВУ у м. Прага (Чехія). Захистив докторську дис. «Кн. Репнін, генерал-губернатор Саксонії» (1936). Наук. співпрацівник Українського наукового інституту в Берліні (1936—41). Чл. Укр. істор.-філол. т-ва у Празі. Викладав в ун-тах Бреслау (нині м. Вроцлав, Польща) та Відня. Доцент Віденського ун-ту. 1945 арештований у Берліні та депортований
108 АНТОНОВИЧА
до СРСР. За свідченнями колиш. ув’язнених, до серед. 1950-х рр. перебував у рад. концтаборах поблизу м. Норильськ (нині місто Красноярського краю, РФ) та Колими (місцевість на пн. сх. азіатської ч. РФ). Автор студій з укр. історії 16—19 ст., зокрема наук.-популярних нарисів з історії України. Вважав, що колонізаційний процес освоєння укр. земель є найважливішим та визначальним чинником укр. історії. Деякі праці А., у т. ч. монографія про гетьмана П.Сагайдачного, залишилися неопубл. Загинув у концтаборі Каєркан біля Норильська, ймовірно, 1955. Тв.: Козацьке військо у Смоленській війні. Варшава, 1937; Козацький проект Василя Капніста. «Сьогочасне й минуле», 1939, № 2; Студії з часів Наливайка. Прага, 1941; Geschichte der Ukrainischen Staatlichkeit. В кн.: Handbuch der Ukraine. Leipzig, 1941; Kultur der Ostslaven. Breslau, 1941; Ukraine in Russischen Reiche (1764—1847). Wien, 1942; Переяславська кампанія 1630 р. В кн.: Праці Українського історичнофілологічного товариства у Празі, т. 5. Прага, 1944; Історія України, кн. 1—4. Вінніпег, 1966. Літ.: Ohloblyn O. Ukrainian Historiography 1917—1956. «The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S.», 1957, vol. 5/6, N 4 (18), 1/2(19/20); Крупницький Б. Історіознавчі проблеми історії України. Мюнхен, 1959; З династії славетних Антоновичів: Інтерв’ю Марка Антоновича для «Старожитностей». «Старожитності», 1993, № 19/24; Тимощук В.Т. Спогади про Михайла Антоновича. «УІЖ», 1998, № 3; Його ж. Історія в бетон [М.Антонович]. «Зона», 1998, № 13; Яременко В.І. Історик Михайло Антонович у спогадах в’язнів сталінських таборів. «УІЖ», 1998, № 3; Його ж. Історик Михайло Антонович за спогадами політв’язнів. «Зона», 1998, № 13. О.В. Ясь.
В.О. АнтоновОвсієнко.
діяльності в галузі середньовічної історії України шляхом залучення її до участі в археогр. експедиціях, до праці в архівах, через добір за певним планом тем для конкурсних і дипломних робіт, магістерських і докторських дис., рекомендації результатів їхніх наук. розробок до друку в провідних наук. вид. («Киевская старина», «Университетские известия») тощо. Завдяки цьому, протягом досить короткого часу вдалося здійснити низку монографічних досліджень з історії окремих регіонів та земель України й Білорусі, реалізовуючи на практиці ідею М.Костомарова про землю («область») як політ. одиницю. Саме тому київ. шк. спочатку характеризувалася як «обласна», хоча наук. інтереси її представників виходили далеко за межі історикогеогр. досліджень. Зосереджуючись на широкому спектрі політ. і духовної історії та історії соціальних відносин, учні В.Антоновича виступили фундаторами власних шкіл, відкрили нові напрями дослідження укр. минулого. Спільними для них були комплексність дослідження, ґрунтовність джерельної бази та наук. апарату розробок, глибоке проникнення в суть проблеми. Творчий доробок представників шк. став неоціненним внеском у вітчизн. історіографію, даючи підстави вважати її першою нац. шк. досліджень історії України. Літ.: Томашівський С. Володимир Антонович. Його діяльність на ниві історичної науки (з нагоди ювілею). Львів, 1906; Грушевський М. Пам’яті Володимира Антоновича. «ЗНТШ», 1908, т. 82, кн. 3; Polonska-Vasilenko N. Two Conception of the History of Ukraine and Russia. London, 1968; Академія пам’яті професора Володимира Антоновича. 16—18 берез. 1993, м. Київ. К., 1994. В.М. Матях.
люц. роботу в Фінляндії, а також у С.-Петербурзі та Москві, 1910 емігрував до Франції. Вернувся в Росію 1917. У жовт. 1917 — секретар Петрогр. військ.-революц. к-ту, один із кер. Жовтневої революції 1917, брав участь в арешті чл. Тимчасового уряду. Нар. комісар, чл. К-ту з військ. і мор. справ. У листоп.— груд. 1917 — команд. Петрогр. військ. округом. У груд. 1917 — берез. 1918 — комісар з боротьби з контрреволюцією на Пд., керував рад. військами в боротьбі проти отамана О.Каледіна і Української Центральної Ради. У берез.— трав. 1918 — нар. секретар з військ. питань УСРР, верховний головнокоманд. революц. військами України. У листоп. 1918 — січ. 1919 — команд. групою військ Курського напряму, від 4 січ. 1919 до черв. 1919 — команд. Українським фронтом. Чл. Ради оборони УСРР, у верес. 1918 — трав. 1919 — Реввійськради Республіки (РВРР). 1921 — голова «комісії ВЦВК з боротьби з бандитизмом» у Тамбовській губ. У серп. 1922 — січ. 1924 — нач. Політуправління РВРР, чл. РВРР. Від 1924 — на дипломатичній роботі, повноважний представник у Чехословаччині, Литві, Польщі. Нарком юстиції РРФСР (1937), чл. ЦВК СРСР. 13 жовт. 1937 заарештований за сфабрикованою справою. Страчений. Реабілітований 25 лют. 1956.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Антонович Михайло Дмитрович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
