АНДРАШ ІІ, Ендре ІІ (Andrаs, Endre; 1175—1235) — угор. король (1205—35) з династії Арпадів. Проводив активну зовн. політику, спрямовану проти намагань Данила Галицького, який свого часу виховувався при дворі А. II, об’єднати Галицьке князівство і Волинське князівство. 1214 Галичем (давнім) правив син А. II Коломан. Пізніше галицький кн. Мстислав Мстиславич Удатний заповів Галич ін. сину А. II — Андрію, одруженому з його дочкою. А. II спирався на підтримку певних кіл галицького боярства. Лише в добу правління сина А. II Бели IV (1235—70) Данилу Романовичу вдалося відстояти незалежність Галицько-Волинського князівства. А.Г. Плахонін.
міток. Книги з його автографами нині зберігаються в б-ках Ужгорода. 1669 рішуче розірвав із уніатством і став активним захисником та пропагандистом православ’я — «старожытной веры». Обійшов багато сіл Закарпаття, ведучи гостру полеміку з унійцями та єзуїтами, викриваючи їхню політику окатоличення русинів, за що жорстоко переслідувався і був ув’язнений в катівні Мукачівського замку. Свої погляди виклав у рукописних працях «Логос. 1691— 1692» (б-ка ім. В.Стефаника у Львові) і «Оборона вірному каждому чоловіку. 1697— 1701» (б-ка РАН в Санкт-Петербурзі). Своїм кредо «Ми восточницы есме спочатку» обґрунтовував етнічну належність закарп. русинів до сх. слов’ян. А тим, хто поспішив прийняти унію (див. Берестейська церковна унія 1596), докоряв: «Чому от Востока назад блудишь?» У творах А. звучать і соціальні мотиви — він захисник закріпаченого селянства та найбіднішого духівництва, на яких свої і чужі гнобителі наклали «бремя тяжкое», і «ми же й чада наша духовна проданы есме в рабы и рабыня». П. в с. Іза (нині село Хустського р-ну Закарп. обл.), де й похований. Громад.-політ. діяльність і творча спадщина А. ставлять його в один ряд з кращими представниками укр. полемічної літ. 2-ї пол. 17 — поч. 18 ст.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «АНДРАШ ІІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
