АЛЧЕВСЬК (1931—61 — Ворошиловськ, 1961—92 — Комунарськ) — місто обл. підпорядкування Луган. обл. Залізнична ст. Нас. 117,3 тис. осіб (2001). Засноване 1895 у зв’язку з буд-вом Донецько-Юр’ївського металургійного з-ду (назване на честь засн. заводу О.Алчевського). Входило до Луганського пов. Катеринославської губернії. Місто складалося з бараків та казарм, за винятком адм. колонії, де проживали адміністрація з-ду та спеціалісти-іноземці. 1898 на з-ді виник с.-д. гурток, одним з кер. якого був К.Ворошилов. 1923—25 з-д був на консервації. 1926 запрацювала перша домна. 1919 А. увійшов до складу Донецької губернії, з 1923 — Луганської округи. З 1932 — місто обл. підпорядкування, 1932—38 — місто Донец. обл., з 1938 — Ворошиловградської (1938—58 та 1970— 90 — назва Луган. обл.). Райцентр 1923—32, 1939—62. А. — один з металургійних центрів Донбасу, гол. пром. підпр-ва — ВАТ Алчевський металургійний комбінат, ВАТ Алчевський коксохім. з-д, ВАТ Алчевський з-д буд. конструкцій. 1970 засновано міськ. істор. музей. У місті — пам’ятник О.Алчевському (1996). Літ.: ІМіС УРСР. Луганська область. К., 1968; Плетенцов Г.А., Ямковой А.А. Коммунарск: Путеводитель. Донецк, 1978; Ямковой А.А. и др. Путь длиной в 100 лет. СПб., 1996. Я.В. Верменич.
чевського, І.Алчевського, Х.Алчевської. Н. у м. Борзна. Батько — Д.Журавльов — викл. міськ. уч-ща, мати — дочка героя Війни 1812 ген. Вуїча, сина молдов. господаря. Освіту здобула самотужки. В часи революц. ситуації 60-х рр. 19 ст. під псевд. «Українка» листувалася з рос. революціонером-демократом О.Герценом, один з її листів надруковано в його час. «Колокол». Організувала й утримувала 1862— 1919 приватну недільну жін. шк. (офіц. відкрито 1870), де викладала з колективом педагогів-сподвижників (безплатно працювало понад 100 учителів). 1896 збудувала для шк. будинок вартістю 50 тис. руб. — єдине власне (тобто таке, що належало шк.) приміщення серед усіх недільних шк. Рос. імперії. Популяризувала укр. мову, нар. пісню, творчість Т.Шевченка. На її харків. садибі вперше в Україні та світі 1899 встановлено пам’ятник-погруддя Т.Шевченку роботи скульптора В.Беклемішева. Вона згуртувала й очолила авторський колектив з укладання 3-томного критико-бібліографічного покажчика «Что читать народу?» (1884—1906). У ньому понад 4 тис. рецензій, відгуків, анотацій бл. 80 авторів (учителів, викладачів, професорів і просто читачів) на твори зарубіжної, рос. та укр. літ. Сама А. написала 1150 анотацій. Авторський колектив на чолі з нею підготував також 3-томний посібник «Книга взрослых», що протягом 1899—1917 витримав 40 вид. Вона — авторка мемуарів «Передуманное и пережитое» (1912), методичних статей з навчання дорослих та оповідань, укладач «Каталога книг» для недільних шк., учасниця пед. експозицій на всерос. та міжнар. виставках (у Москві та Нижньому Новгороді — 1895, 1896, Парижі — 1889, 1900, Чикаго — 1893). А. удостоєна багатьох найвищих нагород — золотих та срібних медалей, почесних дипломів тощо, обрана віце-президентом Міжнар. ліги освіти. П. у м. Харків. Літ.: Мазуркевич О.Р. Визначні українські педагоги — народні просвітителі. Х.Д.Алчевська та її сподвижники. К., 1963; Мухін М.І. Педагогічні погляди та освітня діяльність Х.Д. Алчевської. К., 1979. В.І. Кізченко.
кладач, педагог. Н. у м. Харків. Дочка О.Алчевського та Х.Д.Алчевської. Сестра Г.Алчевського та І.Алчевського. Закінчила Харків. жін. г-зію, вищі пед. курси в Парижі (1902), Харків. худож. шк. Учителювала в Харкові. Почала друкуватися 1905. Авторка кількох поетичних збірок: «Туга за сонцем» (1907), «Сонце з-за хмар» (1910), «Пісні життя» (1911), «Вишневий цвіт» (1912), «Пісні серця і просторів», «Моєму краю» (обидві — 1914), в яких виступала проти соціального й нац. поневолення укр. народу, висловлювала віру в його щасливе майбутнє, оспівувала борців проти гнобителів. Присутня в них й інтимна лірика. У збірках «Сльози» (1915), «Встань, сонце!» та «Мандрівець» (обидві — 1916) засуджує антинар., грабіжницький характер Першої світової війни. Її літ.-критичні статті присвячені укр. та рос. письменникам 19 — поч. 20 ст. («З поля двох письменств», «Майстри слова», «Пам’яті Шевченка», «Селянська дитина — Василь Стефаник», «Дух велетня» та ін.). Зб. «Пробудження» вітала Лютневу революцію 1917. За рад. часу займалася пед. діяльністю, видала ще 2 збірки поезій, драм. поему «Луїза Мішель» та ін., здійснила низку перекладів з рос. мови на укр. (О.Пушкіна, К.Рилєєва, I.Нікітіна, О.К.Толстого); з франц. на укр. (тв. В.Гюго), поему I.Франка «Мойсей» та його ліричні вірші — на рос., його ж тв. й поезії Т.Шевченка та П.Тичини — на франц. П. у м. Харків.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «АЛЧЕВСЬК» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
