АВТОРИТАРНІ РЕЖИМИ, авторитарні форми державного правління (франц. autoritarisme, від лат. autoritas — вплив, влада). А. р. мають такі осн. характеристики: правителі (владарюючі групи) самі призначають себе на високі посади, або, навіть якщо їх було обрано, громадяни не можуть змістити їх шляхом вільних виборів за участі ін. претендентів на владу; влада істотно обмежує можливості утворювати групи, оргції й політ. партії з метою відкритої боротьби за владу або вільного заперечення рішень, що приймаються владою. А. р. можуть бути протиставлені змагальним демократіям (які послуговуються, так би мовити, необмеженим політ. плюралізмом) і тоталітарним системам (де політ. плюралізм цілком відсутній, а режим підтримується мобілізуючими ідеологіями; див. Тоталітаризм); такі режими, отже, можна характеризувати як системи з обмеженим політ. плюралізмом. А. р. не мають чітко визначеної та масово підтримуваної ідеології. Лідер, а в деяких випадках — невелика група правителів здійснюють владу у формально невизначених межах. Не мають вони, отже, ні тих ресурсів легіти-
мності (див. Легітимізм), що є у змагальних демократій, ні тих мобілізаційних можливостей, що є у тоталітарних систем, а тому змушені маніпулювати панівними ідеологемами. Експлуатуючи такі фундаментальні цінності, як патріотизм, націоналізм, екон. розвиток, соціальна справедливість, порядок, а також прагматично впроваджуючи певні ідеологічні конструкції, запозичені у домінуючих у світі політ. центрів, влада може без мобілізації масової підтримки з боку нас. нейтралізувати опонентів, знаходити собі різноманітних союзників і проводити свою політ. лінію. Брак ідеології обмежує можливості авторитарної влади згуртовувати людей, створювати бажану для себе психологічну та емоційну базу. Проте намірам авторитарного правителя не загрожує деполітизація мас. Правителі лише на початковому етапі можуть вдаватися до мобілізації своїх прибічників і всього нас. Боротьба за нац. незалежність, залучення до політ. процесів тих секторів сусп-ва, що не були задіяні попереднім режимом, або перемога високомобілізованого опонента в тих сусп-вах, де демократія дозволяє і заохочує таку мобілізацію, уможливлюють появу А. р. націоналістичного, популістського або фашистського різновиду. Якщо погодитися з цими заг. характеристиками А. р., то можна виокремити такі субтипи режимів: 1) бюрократично-військ.; 2) органічно-державницький; 3) неліберальний мобілізаційний; 4) персонального правління, а також — прототалітарний і султаністський. 1. Бюрократично-військові режими. Найпоширенішим варіантом є коаліція, яка складається переважно з армійських офіцерів, бюрократів і технократів. Вона встановлює контроль над урядом, вводить або виводить з його складу певні групи незалежно від їх ідеології, прагматично діє в межах бюрократичної ментальності, не створює і нікому не дозволяє створювати масову партію, здатну відігравати в сусп-ві домінуючу роль. Така коаліція може діяти без партійного підпертя. Але часто вона утворює офіц., підтримувану урядом єдину партію. Іноді такий режим допускає наявність багатопартійної системи, але робить все, щоб вибори не були вільним змаганням за нар. підтримку.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «АВТОРИТАРНІ РЕЖИМИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
