Другий син Володимира та Рогнеди, враховуючи дату їх першого зближення, міг народитися не раніше кінця 982 р. — початку 983 р. Близько 990 р. Ярослав отримав ростовський престол. Його присутність у Ростовській землі підтверджується знахідкою пряжки дружинника з тамгою-тризубцем Ярослава. Життю і діяльності цього князя присвячена велика література (111, стб.131-178; 112, стб.142-181; 114, с.176-212; 115,с.156-176; 116, с.129-138; 118, с.329-337; 120, с.58-87;859, в.1, с.9-22; 676, с.1-30; 566,с.1-46; 1192,с.77-90; 1624,с.441-460; 1319, с.66-70; 1144, с.47-62; 862, с.73-79; 1325, с.12-13; 1301; 1146, s.70-72; 1001, с.66-70; 1050, с. 148-150; 853; 670; 1292; 779; 1712; 2036, s.141-248; 992, с.71-84; 441, с.127-135; 1962, s.69-130; 1652, с.74-75; 994, с. 178-222; 442, с.51-62; 1071, с.130-135; 477, с.93-119; 1134;528,с.32-46). Невідомо якого походження була його перша дружина Анна, мати найстаршого сина Іллі. Вона померла до 1019 р., пізніше її домовина була перенесена в новгородський собор св.Софії. Можливо, що Анна була норвежкою. І ці родинні зв'язки допомогли Ярославу найняти одну тисячу варягів. Схоже, що основу їх складав загін Свейна Хладаярла, який потерпів поразку від конунга Олафа II Товстого, про що згадує Fagrskinna. Посилення Данії при королі Кнуті Великому, який прагнув створити імперію вікінгів, змусило Швецію шукати союзників. Болеслав Хоробрий був союзником Кнута Великого. Можливо тому король Улоф Ейріксон підтримав Ярослава і скріпив союз з ним шлюбом з своєю дочкою Індігердою-Іриною, яка була обіцяна норвезькому конунгу Олафу II Товстому. Король змусив Ярослава віддати Ладогу в уділ родичу Індігерди ярлу Рагнвалду Ульвсону. Як сказано у сазі «це звання ярла давалось для того, щоби ярл захищав володіння конунга від язичників.» Ладозький уділ залишився у складі держави Ярослава, ярл Рагнвалд був його васалом. По смерті Рагнвалда ладозький уділ успадкував його син Ейлів Рагнвалдсон, який правив Ладогою до своєї смерті у 1036/37 р. Лише після цього ладозький уділ було ліквідовано. Про красу Індігерди, їх взаємне кохання і вплив княгині на мужа розповідають саги та легенди. В честь її святої покровительки Ярослав збудував в столиці храм св. Ірини. Індігерда-Ірина померла у 1050 р. Ярослав наказав поховати себе в одному саркофазі з дружиною, щоб і після смерті їх тіла не розлучались. Це єдиний факт подібного поховання у Київській Русі. За часів великого князя Ярослава Володимировича продовжували карбувати срібні монети. Останні роки життя Ярослав провів у Вишгороді. Щодо його заповіту, то в літописи потрапив, безперечно, його підредагований варіант. Ярослав поділив між синами землі і встановив порядок успадкування, який з незначними змінами діяв до кінця княжих часів. У заповіті була, напевно, вказівка поховати його в одному саркофазі з Індігердою, що і було виконано. Книжники Всеволода або Володимира Мономаха переробили це місце, надавши йому зовсім іншого значення.«.. .якщо Бог дасть тобі отримати стіл мій після братів своїх, по праву, а не насиллям, то коли Бог пошле тобі смерть, ляж де я ляжу, біля труни моєї, тому що люблю тебе більше братів твоїх.» Помер Ярослав Мудрий 20.02.1054 р. у Вишгороді (111, стб.178; 112, стб.181). Ця дата, приведена у Іпатіївському літописі, не приймається всіма дослідниками. Тривалу дискусію навколо точної дати смерті Ярослава не можна вважати закінченою. Знахідка граффіті на стіні собору св.Софії з вказівкою на точну дату смерті також не має поки-що однозначної інтерпретації. В.Зіборов датує цю подію 17.02.1054 р. (692, с.80-93). Саркофаг Ярослава та Індігерди і нині стоїть в соборі св.Софії. Його відкривали в 1936,1939та 1964 рр. і проводили не завжди кваліфіковані дослідження. Зріст князя був 172-175 см, княгиня була на 5-6 см нижчою. Права нога князя Ярослава була коротшою за ліву через пошкодження тазостегнового і колінного суглобів. Це було наслідком спадкової хвороби Пертеса. Найдавніший з портретів київського князя був виконаний при його житті на відомій фресці з собору св.Софії. На жаль частина фрески з портретами Ярослава та Індігерди втрачена. Збереглась лише копія А. ван Вестерфельда, придворного живописця литовського гетьмана А. Радзивіла, зроблена у 1651 р. з цілої ще фрески. Реконструкція обличчя Ярослава, здійснена по черепу князя відомим скульптором-антропологом М.Герасимовим, викликає у більшості спеціалістів скептичне ставлення. М.Приселков припускав, що у 1037 р. Ярослав прийняв титул імператора. Ілларіон називав його каганом, в граффіті 1054 р. він названий царем.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЯРОСЛАВ-ГЕОРГІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ» з дисципліни «Князівські династії східної Європи»
