Судячи з того, що у 946 р. Святослав уже сидів на коні і, навіть, пробував метнути списа, йому було тоді не менше 6-8 років. На Дунаї, за описом Льва Диякона, у 971 р. Святослав виглядав як муж 30-35 років. Це дає підстави припустити, що Святослав народився бл.938 р. (за Т.Кострубою бл.934 р., М.Брайчевським — бл.935 р., Г. Литавріним — бл.939-940 рр.). Упорядники Никонівського зведення по суті визнали, що не знають дати народження князя: «и остался у него сын Цветославль мал зело, а воєвода у него Свентелд» (120, с.28). Версія В.Татищева стосовно 920 р. суперечить Льву Диякону, недовіряти якому немає підстав. З тих причин не можна погодитися із здогадками Г.Філіста (919 р.), А.Новосильцева (920 р.), П.Толочка (930-932 рр.), М.Карамзіна (933 р.). Діяльність Святослава Ігоревича добре вивчена (108, ч. l, с.43-56; 1633, ч.З,с.480-484;264, lib.5,с.1-12; 238; 1596; 1294, т. l, с. 184-186; 1295, т.1,с.31-38; 526, т. 1, с. 139-154; 393; 352, с,2-29; 250, р.534-555; 1018; 565, с.411-419; 728, т. 1,с.36-42; 713; 1624, с. 119-133; 648,т.1,с.331-344;639,с.82-97; 1461; 1462, с.141-144; 1231,с.53-94; 1238, с. 107-110; 712, с.569-639; 419; 420; 2011; 1148, с.78-89; 1145, с. 193-195; 864, с.354; 388, с.91 -96; 962, с.46-59; 1534; 620, т. 1, с.196-248,т.2,с.14; 1705,с.470-473; 1762, р.315-316; 2088, р.44-46; 2089, р.273-277; 547, с.454-457; 1799, р.70-90; 1800; 783, с.53-61; 784, с.53-59; 785, с. 105-112; 786, с.96-104; 1948, р.430-450; 969, с.251-290; 1641, с. 127-138; 2037; 2057; 2058; 346, с.420-434; 369,840-856; 1348; 330, ч.2,с.82-89; 1130, с.16-34; 2025, р.709-713; 1132; 1249,с.69-74, 90-94; 1491;2091; 517, с.59-68; 769, с.155-157; 770, с.90-98; 415, С.87-89; 836; 995, с.179; 723, с.88-100; 724, с.74-80; 1399; 1508, с.44; 436, с.99-104,110-111; 1551,с.107-109;84; 1198; 500, с. 19). Після підписання миру з Візантією у 971 р. князь мав зустріч з імператором Іоаном Цимісхієм. Цю зустріч описали Лев Диякон та Скіліца. На мініатюрі мадрідського манускрипту хроніки Скіліци обидва розмовляють без свити, сидячи напроти один одного. Цимісхій в короні і з скіпетром, Святослав — простоволосий. Лев Диякон писав, що князь приїхав на зустріч у простій вишитій сорочці і без свити. Був то міцний широкоплечий русявий чоловік з сірими очима, який носив оселедець та вуса, подібно до пізніших запорожців. Останній вікінг на київському престолі загинув весною 972 р., повертаючися після невдалого балканського походу. Воєвода Свенелд пропонував провести військо до Києва по суші через землі тиверців. Святослав вирішив йти на лодях по Дунаю і Дніпру. Можливо вони розділились на дві половини і тому Свенелд благополучно «приде Киеву къ Ярополку.» Святослав поплив Дунаєм повз Переяславець, який він хотів зробити своєю столицею і жителі якого, мстячи йому за репресії, послали до печенігів, закликаючи їх напасти на київського князя. Зиму 971/972 рр. Святослав провів у Білобережжі, де були руські факторії, які згідно угоди 944 р. мали бути ліквідовані. З початком війни з Візантією їх відновили, але запасів тут ще було мало і військо голодувало.«. ..и не бЂ у них брашна уже, и бе гладъ великъ, яко по полугривнЂ глава коняча, и зимова Святославъ ту. ВеснЂ же приспевши, в лЂто 6480 (972 р.), поиде Святославъ в пороги. И нападе на нь Куря, князь печенЂжьский и убиша Святослава, и взяша главу его, и во лбЂ съделаша чашю, оковавше лобъ его, и пяху из него...» (108, ч. 1, с. 53). Звичай цей був мав давню криваву традицію. У 567 р. король лангобардів Альбоїн, розбивши короля гепідів Гунімуида і одружившись з його дочкою Розамундою, теж зробив з черепа Гунімунда чашу, з якої змусив пити і Розамунду. Як язичник, Святослав мав гарем, але матерями його синів джерела називають тільки двох жінок: матір Ярополка та, ймовірно, Олега, незнану з імені та походження, і Малушу, дочку Марка Любечанина та ключницю княгині Ольги, яка була матір'ю Володимира. За В .Татищевим, перша була угорською принцесою і звали її Предславою (1466, c. 118, 372). Стосовно імені, то це помилковий висновок з тексту угоди 944 р. В іншому ж цілком вірогідно, що союз з Угорщиною міг бути скріплений шлюбом з дочкою угорського князя Такшоня. Малушу слідом за О.Шахматовим вважали донькою древлянського князя Мала, ув'язненого чи посадженого в Любечі. Тотожність Мала і Марка Любечанина більш ніж сумнівна. Як видно, з числа дітей Володимира Святославича, діти від наложниць при визначенні спадкоємця престолу до уваги не брались, престол успадковували тільки діти від офіційних дружин. Малуша могла бути дочкою любецького династа, яка утримувалась як заложниця в Києві при дворі Ольги. У IX-X ст. Любеч згадується в угодах як центр леиу. Міг Володимир Святославич бути і бастардом, права якого признав Святослав. Такі випадки у спадковому праві при Рюриковичах траплялися, хоча не дуже і часто. Ми схиляємося до останньої версії.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СВЯТОСЛАВ ІГОРЕВИЧ († 972)» з дисципліни «Князівські династії східної Європи»
