Найчисельніша українська діаспора проживає у США та Канаді. Вона налічує приблизно 3 млн. чоловік. У США проживає 2 млн українців, ¾ з них народилися вже в Америці. США належить до тих західних держав, де асиміляційні процеси відбуваються найбільш інтенсивно. За даними демографічних досліджень 66 % громадян українського походження не володіють мовою предків. Тільки 123,5 тис. осіб спілкуються українською мовою в сім'ях. Найбільша кількість українців, які володіють українською мовою живе у штаті Нью-Йорк - понад 52 тис. чоловік. У перші повоєнні роки уряд США відмовився приймати українських біженців з Європи і лише під тиском Злученого українсько-американського допомогового комітету, що виник у 1944 р. погодився це зробити. За 1948-1952 рр. із Європи у США виїхало понад 90 тис. українців. Переважно це були високоосвічені люди. Наприкінці 80-х років ХХ ст. українці серед інших національностей США посіли одне з чільних місць щодо вищої освіти. Українська діаспора США має добре організоване громадсько-політичне, церковне, культурне та освітнє життя. У 1964 р. при Гарвардському університеті відкрито інститут українських студій, саме у Нью-Йорку відбувся перший світовий конгрес вільних українців, що взяв на себе фінансування та координацію українських організацій в діаспорі. Значним авторитетом серед американських українців завжди користувалася церква, особливо греко-католицька і православна. Усвідомлюючи роль мови у збереженні національної ідентичності, українці США завжди надавали особливої ваги організації шкільництва. У 1990 р. працювало кілька десятків початкових україномовних шкіл, 5 вищих шкіл, у яких викладалися українська мова та література, історія та географія України, при українських церквах діяли суботні та недільні школи. Серед університетів, в яких є українознавчі студії найбільшою популярністю користується Український інститут при Гарвардському університеті, на чолі з відомим ученим в галузі української літератури Г.Грабовичем. Він видає збірники наукових праць, журнали, у тому числі „Український історик”. У післявоєнний період українці США створили чимало наукових центрів. Серед них – в 1947 р. відновлено Товариство ім. Т.Шевченка, 1950 р. відкрито філіал Української Вільної Академії Наук, Українська академія мистецтв, Український соціологічний інститут, Українська наукова фундація, Український публіцистично-науковий центр, Український документаційний центр, Українське історичне товариство та ряд інших. Багатогранним є культурне життя української діаспори. У 1954 р. у США виникло Об’єднання українських письменників в екзилі „Слово”, секретарем якого став письменник, критик і перекладач О.Тарнавський. Українські митці молодшого покоління утворили у 1954 р. об’єднання, до якого належали художники Г.Зарицький, А.Фаріон, Я.Цігаш та інші. Їхнім друкованим органом став журнал „Нотатки з мистецтва”. У 60-х рр. ХХ ст. з’явився часопис Об’єднання діячів української культури „Терем”. Згодом, у Чикаго засновано Український інститут модерного мистецтва, у Нью-Йорку Український інститут Америки, Український літературно-мистецький клуб. Значні здобутки досягла українська діаспора США в галузі музики й театрального оперного й драматичного мистецтва. Це було пов’язано з тим, що у повоєнні роки до США переселилося з Європи чимало відомих українських діячів музичної культури. У 1950 р. було створено консерваторію, Український музичний інститут в Нью-Йорку. Бурхливо розвивалося й видавництво української періодики та книг. Це можна проілюструвати такими даними: у 1945 р. у США виходило 29 українських газет і журналів, 1958 р.- 79, 1963 р. – 300. У наступні десятиліття, у зв’язку з поступовою асиміляцією українців, їх кількість та тиражі зменшилися. В 1950-1960 рр. половина книг усієї української діаспори Заходу вийшла у США. Громадсько-політичне життя української діаспори США дуже строкате. З 1940 по 1980 р. координаційним центром усіх емігрантів США був Український конгресовий комітет Америки (УККА). Після його розколу у 1980 р. утворилася Українсько-американська координаційна рада (УАКР). Дві вище згадані організації є репрезентативними установами українців Америки. Серед громадських українських установ Америки найдавнішою є Український народний союз (УНС). Існують ветеранські організації, молодіжні спілки. Українська діаспора США завжди жваво цікавилася подіями в Україні. В часи існування СРСР вона намагалася допомогти дисидентам, своїми протестацій ними акціями привертала увагу світової громадськості до українського питання, а в часи незалежності активно включилася у розбудову Української держави, передусім відіграла важливу роль у прориві інформаційної блокади, що стало немаловажним фактором у її виході на міжнародну арену. Друге місце після США за кількістю українських емігрантів, розвитком їхньої культури, науки, суспільно-політичного життя посідає Канада. Станом на 1991 р. тут проживало понад 1 млн. українців. Переважно вони були вихідцями із західних областей України. На відміну від своїх попередників соціальне становище повоєнних українських емігрантів було набагато кращим. Це пояснювалося з одного боку тим, що сюди виїхали освічені люди, які могли оволодіти інтелектуальними професіями, з іншого – сприятлива для емігрантів політика канадського уряду. Українці посіли високі державні посади. Серед них і Р.Гнатишин, який у 1990 р. став генерал-губернатором Канади. Канадські українці завжди дуже ретельно ставилися до збереження та плекання національної культури. Цьому сприяв і федеральний уряд Канади. Особлива увага надавалася шкільництву. З 1946 р. координаційним центром православних українських шкіл був Могилянський інститут у Саскатуні, згодом, з 1967 р. контроль за освітянською справою перебрав на себе новостворений Крайовий центр українських шкільних рад. Українську мову в Канаді вивчають у вечірніх школах, а також як окремий предмет у школах деяких провінцій. Програмні курси українознавства у вищих школах запроваджено у 60-х-70-х рр. ХХ ст. у Манітобському, Саскатунському, Торонтському та Оттавському університетах. Загалом у 80-х роках ХХ ст. українознавство викладалося у 20 канадських університетах. У Канаді існують потужні наукові центри українознавчих студій - Канадський інститут українознавчих студій при Альбертському університеті та кафедра українознавства Торонтського університету. Українську мову, літературу і культуру вивчають у широкій мережі громадських шкіл, відомих під назвою “рідні школи”. Це суботні або вечірні школи, утримувані різними українськими церквами та організаціями. Для учнів середньої школи ті ж самі установи у великих містах пропонують програми, які називаються “курси українознавства”. Ці курси здебільшого визнаються провінційними міністерствами освіти, а тому їх випускники отримують диплом з української мови, який можна використати для закінчення середньої школи і для вступу до вищих навчальних закладів. Усього в Канаді приблизно 6 тис. дітей вивчають українську мову в початкових та середніх школах. В більшості міст із значним українським населенням працюють факультативні вечірні класи для дорослих, які бажають вивчити українську мову. Існує цілий ряд асоціацій українських вчителів. У Канаді, як і у США, українці мають періодичні видання. У повоєнний період їх налічувалося понад півтора десятки. Таким же багатобарвним є громадсько-політичне життя українців Канади. Основними організаціями, що діяли у повоєнний період були Українське національне об’єднання (УНО), що належало до Антибільшовицького блоку народів, Організація чотирьох свобод України і Канадські друзі за свободу України, Союз гетьманців-державників. У цілому громадсько-політичне життя українців Канади мало церковне (католицьке і православне), ліберально-націоналістичне і прокомуністичне спрямування. З 1980 р. почали приїжджати в Канаду представники четвертої хвилі українських іммігрантів. Спочатку прибули майже 10 тисяч українців із Польщі. А під час горбачовської відлиги чимало українців скористалися можливістю відвідати родичів у Канаді. Багато хто з них задекларував себе біженцем і залишився за океаном. Після того як Україна стала незалежною, Канада не надає українським іммігрантам статусу біженців оскільки тепер українці можуть легально виїжджати за океан, якщо задовольнять вимоги канадської імміграційної служби. За даними канадського посольства у Києві із 1985-го по 2000 р. за океан прибуло з України майже 30 тис. іммігрантів. Четверта хвиля еміграції дуже відрізняється від трьох попередніх. Більшість людей подалися в дорогу через скрутні економічні умови, що настали після розвалу Радянського Союзу. Основна їх маса має вищу освіту, або технічну спеціальність, володіє англійською мовою, що дає змогу знайти роботу в Канаді. Незважаючи на розвиток українського шкільництва, кількість людей, які назвали українську мову своєю материнською мовою зменшилась. Лише 35% процентів канадців українського походження подали під час перепису українську мову, як мову батьків. З проголошенням незалежності України контакти між українською діаспорою Канади і своєю Батьківщиною активізувалися, що об’єктивно сприятиме у майбутньому збереженню її національної ідентичності. Українці в Латинській Америці й Австралії Українці емігрували у країни Латинської Америки ще напередодні Першої світової війни. Перша хвиля еміграції спостерігалася в 1897-1914 рр., друга у міжвоєнне двадцятиліття, й третя в 1946-1950 рр. Найчисельніша українська діаспора є в Аргентині, Бразилії, Венесуелі, Парагваї Уругваї. В Аргентину у повоєнні роки прибуло 6-7 тис. українців. Здебільшого це люди із середньою та вищою освітою – інженери, вчителі, військові, політичні діячі. Сюди вони переселилися із таборів переміщених осіб. У зв’язку з економічною кризою, що охопила Аргентину багато з них виїхали до США та Канади. Як і в інших країнах де проживає українська діаспора велику роль у її житті відіграють греко-католицька та православна церкви. Останні взяли на себе організацію українського шкільництва. У 1987 р. в українських школах навчалося 250 дітей. У 1966 р. кардинал Й.Сліпий відкрив у Буенос-Айресі філіал Українського католицького університету. Чисельність української діаспори в Аргентині достеменно не відома. За різними даними вона коливається від 100 до 250 тис. За президентства Х.Перона українці були визнані окремою національною меншиною. Найбільше їх проживає у провінціях Місіонер і Буенос-Айрес. В Аргентині українці розгорнули культурну і громадсько-політичну роботу. У повоєнні роки тут виник професійний театр, розвивалося музичне мистецтво, видання книг та часописів. В Аргентині постійно транслюють передачі українською мовою. У 1947 р. понад 30 товариств та організацій об’єдналися в Українській центральній репрезентації. Наприкінці 80-х років ХХ ст. українська діаспора в Бразилії налічувала 350 тис. чоловік. Переважно це нащадки українських емігрантів з Галичини та Закарпаття. Найбільше українців проживає у провінції Парана – майже 250 тис., а саме у її столиці Курітибі. У Бразилії працюють десятки українських організацій, видаються часописи, чимало українців є відомими бізнесменами. Українська центральна репрезентація успішно висуває своїх людей під час виборів до місцевих та центральних органів влади. У перші повоєнні роки тисячі українців прибули в інші країни Латинської Америки, що збільшило тут українську діаспору. На даний час у Парагваї проживає 5-9 тис. українців, в Уругваї наприкінці 80-х років ХХ ст. нараховувалося 15 тис. українців, Венесуелі – 4 тис. У цих країнах українці культивують свої національні традиції, тут функціонують культурно-просвітницькі організації, зокрема „Просвіта”, політичні організації. Декілька сотень українців проживають у Чилі. Переважно це професіонали з вищою освітою, які обіймають важливі посади. Оскільки українська діаспора Чилі малочисельна і слабо пов’язана між собою, то тут не існує організованого культурно-просвітницьких та політичних організацій. У перше повоєнне десятиліття значно зросла еміграція до Австралії. Переважно це були втікачі з Радянського Союзу, що тимчасово перебували у таборах переміщених осіб у Німеччині та Австрії. У 1951 р. в Австралії налічувалося понад 22 тис. українців, а у 80- х роках ХХ ст. їх було уже 35-40 тис. Здебільшого вони працювали у промисловості, на транспорті, в торгівлі, освітніх та культурних закладах, найменше у сільському господарстві. Велику роль у збереженні національної ідентичності українців відіграє шкільництво. Координацію діяльністю українських шкіл здійснює Українська шкільна рада. Вона ж заснувала курси учителів, які щорічно закінчує 130 випускників. У 1983-1984 рр. при Мельбурнському та Сіднейському університетах створені кафедри українознавства. Науковим центром українознавчих студій є філіал НТШ, відкритий в Австралії у 1950 р. Австралійські українці живуть активним культурним та громадським життям. Більшість українських організацій об’єднані в Союз українських організацій Австралії.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Українська діаспора в США та Канаді» з дисципліни «Новітня історія України»
