Суперечливі процеси відбувалися в українській літературі. На сторінках поетичних і прозових творів, у драматургії й публіцистиці головними героями повставали робітники і колгоспники, представники різних професійних груп інтелігенції. Поширювалась ленінська тематика, розроблялися проблеми радянського патріотизму й інтернаціоналізму. Оспівувалися революційний героїзм та трудові звершення. Одночасно стали з’являтися твори, що зображали певні недоліки в суспільному житті республіки і в СРСР. Це викликало настороженість і тривогу владних структур. Щоб регулювати тематику і зміст художніх видань, ЦК ВКП(б) вирішив посилити свій контроль за діяльністю письменників. З цією метою він вдався до своєрідної колективізації. Замість численних творчих груп згідно з постаною ЦК ВКП(б) "Про перебудову літературних організацій" у 1932р. утворювалася єдина централізована організація, що об’єднувала всіх письменників. Відповідно до цієї постанови в УСРР теж було ліквідовано існуючі літературно-художні об’єднання і утворено Єдину Спілку радянських письменників України. Організаційно Спілка була оформлена на І з’їзді письменників України у 1934р. і складалася з 120 членів і 73 кандидатів. З цього часу літературний процес цілком підпадав під контроль партійних чиновників. Усі письменники своєю творчістю мали сповідувати соціалізстичний реалізм, що у практиці 30-х років зводився до художнього коментування сталінських теоретичних положень", прославляння радянської дійсності. До тих, хто не міг чи не бажав пристосовуватись, застосовували репресії. Весною 1933р., у розпал голоду, почалася хвиля переслідувань українських письменників. Був арештований талановитий поет, прозаїк і драматург, член партії М.Яловий. Довідавшись про це, його особистий друг М.Хвильовий покінчив життя самогубством. За абсурдними звинуваченнями 1933р. були репресовані О.Слісаренко, О.Досвітній, Остап Вишня. У 1934р. розстріляли Г.Косинку, Д.Фальківського, К.Буревого. У 1935р. потрапив у вязницю й загинув у таборах М.Зеров - один з найяскравіших письменників України тих часів. Зі 193 членів та кандидатів у члени Спілки радянських письменників України, котрі були прийняті до неї під час І з’їзду, було репресовано 97. Загалом жертвами сталінських репресій стали близько 500 письменників, які жили і працювали в Україні. Це - четверта частина всіх репресованих літераторів у СРСР у 20-50-ті роки. "Розстріляним відродженням" назвали дослідники репресованих українських літераторів. Жоден з тих, хто ще залишався на свободі, не був застрахований від розправи. Але незважаючи на репресії та ідеологічний тиск, українське художнє слово не вмерло. У деформованому вигляді література існувала й у 30-і роки. Публікувалися твори П.Тичини, М.Рильського, В.Сосюри, М.Бажана, А.Малишка, П.Панча, Ю.Яновського, Івана Ле, А.Головка, Н.Рибака, Ю.Смолича, І.Микитенка, О.Копиленка й багатьох інших. Зрозуміло, що жорстокі життєві реалії тих часів залишалися за межами художніх творів, письменники змушені були прославляти більшовицьку партію, Сталіна, його найближче оточення. Це була своєрідна данина тоталітарному режимові, яку сплачували письменники за саму можливість жити. Наслідком цього була глибока корозія таланту, особисті драми. В умовах репресій українським письменникам нав’язувались принизливе почуття "меншовартості", а літературний процес в Україні зображувався як "Вторинний", "похідний" від літературного процесу в Росії. І все ж, навіть за цих надзвичайно складних умов письменники України зберегли українське художнє слово, а отже і можливість для відродження української літератури в майбутному.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Художня література» з дисципліни «Новітня історія України»
