Загальнонаціональний соборний центр, як зазначає проф.М.Литвин, мав велику притягальну силу для всіх українців незалежно від державних кордонів. Листопадові бої Галицької армії з польськими і румунськими частинами показали, що самотужки не здолати натиск противників. Усе це, а особливо споконвічне прагнення західних українців до єдності з усією Україною, і спонукало уряд ЗУНР звернутися за допомогою до наддніпрянських братів. 5 листопада УНРада надіслала свою делегацію на чолі з О.Назаруком і В.Шухевичем до Києва для переговорів з гетьманом П.Скоропадським. Після початку антигетьманського повстання переговори про об’єднання проводилися з Директорією УНР. 1 грудня у Фастові був укладений "передвступний договір" про "злуку обох Українських держаав в одну державну одиницю". 3 січня 1919р. УНРада на своєму першому засіданні у Станіславі затвердила "передвступний договір", прийняла ухвалу про Злуку і доручила уряду - Державному Секретаріату ЗУНР затвердити офіційне укладення договору у Києві. Для участі в Урочистому акті об’єднання було затверджено представницьку делегацію на чолі із заступником президента УНРади Л.Бачинським. 22 січня 1919р. Директорія УНР видала Універсал, у якому оповістила про злиття в єдину державу - Українську Народну Республіку - Галичини, Буковини, Угорської Русі та Наддніпрянської України. Того ж дня на Софійському майдані в урочистій обстановці було проголошено Злуку українських земель та утворення Єдиної незалежної соборної української держави. В урочистостях брала участь делегація УНРади ЗУНР у складі 36 осіб. 23 січня 1919р. Трудовий конгрес України у Києві затвердив об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу. ЗУНР дістала офіційну назву - Західна Область УНР (ЗО УНР). До складу Директорії УНР було введено Президента УНРади Є.Петрушевича. Але через воєнний стан практичне злиття двох державних організмів відкладалося на майбутнє - до скликання Всеукраїнських установчих зборів, обраних населенням обох частин України. На думку О.Бойка, Злука не означала, що УНР стала унітарною або федеративною державою. Скоріше це було конфедеративне об’єднання, принаймні до остаточного вирішення питання про державне об’єднання Установчими зборами. ЗУНР зберегла свої органи законодавчої та виконавчої влади, сферу і обсяг їхньої компетенції. ЗО ЗУНР продовжувала діяти як окремий державний утвір і у внутрішніх справах і на міжнародній арені. Влада Директорії УНР і надалі обмежувалася землями на схід від Збруча. Певним чином координувалась лише військова діяльність обох урядів. Незважаючи на заяви про Злуку, розбіжності у стартегії та орієнтаціях керівників УНР і ЗУНР поглиблювалися. Цим серйозно послаблювалося реальне значення акта 22 січня 1919р., який однак залишився символом споконвічного прагнення українського народу до возз’єднання в одній державі.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Акт Злуки» з дисципліни «Новітня історія України»
