У грудні 1917р. у Бресті розпочалися переговори про мир делегаціями Раднаркому Росії і Німеччини та її союзників. Ці переговори поставили Центральну Раду в складну ситуацію, спочатку серед членів Ради переважала проантантівська орієнтація. Але надії на допомогу Антанти були ілюзорними. У той же час воєнна загроза з боку Радянської Росії швидко зростала. Крім того, існувала реальна загроза окупації України арміями Німеччини та Австро-Угорщини. За цих умов уряд УНР звернувся до всіх воюючих і нейтральних держав з нотою, в якій заявив, що не визнає права Раднаркому виступати на переговорах від імені народів усієї Росії і буде вести переговори з Німеччиною та її союзниками цілком самостійно. Представники Четверного Союзу повідомили Центральну Раду, що чекають її делегацію у Брест-Литовському, 25 грудня 1917р. делегація УНР прибула в Брест. Почалися затяжні переговори. У Німеччині та Австро-Угорщині дуже гострою на той час була продовольча проблема і договір з УНР міг певною мірою поліпшити становище. Заради укладення миру з УНР обидві держави давали згоду на передачу їй Холмщини і Підляшшя. Окрема стаття Брестського договору була укладена між УНР та Австро-Угорщиною. Остання зобов'язувалася поділити Галичину на польську й українську частини і об'єднати українську частину Галичини з Буковиною в один "коронний край". Як відомо, згодом Австро-Угорщина анулювала цю угоду. Мирний договір між УНР і країнами Четверного Союзу було підписано 27 січня (9 лютого за новим стилем). Договір не містив пунктів принизливих для УНР. Сторони відмовлялись від взаємних претензій на відшкодування збитків, спричинених війною, обмінювалися військовополоненими і зобов'язувалися відновити взаємні економічні відносини. Зобов'язання УНР були цілком конкретні: за першу половину 1918р. поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн.пудів хліба, 2 млн.750 тис.пудів худоби у живій вазі, іншу сільськогосподарську продукцію і промислову сировину. Німеччина і Австро-Угорщина ставали союзниками УНР, зобов'язались допомогти відновити контроль над усією територією України. Умови Брестського мирного договору залишаються дискусійними в сучасній українській історіографії. Як буває в таких випадках, одні дослідники засуджують його підписання, інші виправдовують, треті стараються знайти плюси і мінуси. Брестський договір визначив долю радянської влади в Україні. 18 лютого 1918р. розпочався загальний наступ німецько-австрійських військ на Східному фронті. На території України ці війська наступили як союзні Центральній Раді. Зупинити наступ радянські війська не змогли. 2 березня 1918р. в Київ увійшли підрозділи армії УНР, а днем пізніше - німецькі війська. Воєнні дії перекинулись на Лівобережжя. 7 березня в Київ повернувся уряд Центральної Ради. У квітні 1918р. вся територія України була очищена від радянських військ. Деякий час в Україні зберігалася республіканська форма правління: усі державні акти підписувалися від імені Української Центральної Ради. Але її авторитет серед населення України знижувався. Заможні верстви дратувала соціалістична фразеологія Ради, проголошення нею націоналізації великої земельної власності. безпорадність у налагодженні роботи промисловості. Зі свого боку селянська біднота відчувала, що обіцянки Ради наділити її землею перетворилися в пустопорожні балачки. Соціальна база Ради стала швидко звужуватися. Одночасно почали загострюватися відносини між окупаційним командуванням і урядом УНР, який виявився неспроможним забезпечити вивезення до Німеччини та Австро-Угорщини продовольства. Поступово склалися передумови усунення Центральної Ради з політичної арени. В закулісних переговорах з цього приводу брали участь українські політичні групи консервативного спрямування. Вони вступили в контакт з німецьким командуванням, для якого встановлення в Україні твердої влади було гарантією успішного вивезення продовольства. Ліквідація республіканського режиму в Україні відбулася 29 квітня 1918р., коли загін німецьких військ зайняв будинок, де засідала Центральна Рада. Останнім рішенням Ради було прийнята Конституція УНР. Того ж дня на Всеукраїнському з'їзді землевласників гетьманом України проголошено П.Скоропадського. З поваленням Центральної Ради закінчився перший період української революції, який виявив її сильні й слабкі сторони. До перших слід віднести відродження нації, її швидку, хоч і недостатню політизацію, проголошення УНР. Центральна Рада за короткий проміжок часу зуміла досягти значних успіхів у державотворенні: було закладено основи національного самоврядування, населенню гарантовано демократичні права і свободи, закладено підвалини розбудови українського шкільництва, науки і культури. Національним меншинам надано права на національну автономію, зроблено значні кроки до встановлення справедливого соціального законодавства, розпочато процес формування українізованих військових частин, зроблено перші кроки на міжнародній арені. Поряд із значними досягненнями Рада допустила у своїй діяльності чимало помилок і прорахунків. Переважна більшість керівництва Ради не мала практичного політичного досвіду, перебувала значною мірою в полоні ейфорії на гребені хвилі революційних соціалістичних нововведень, страждала хворобою втрати відчуття реальності і небезпеки. Все це призводило до помилок у розбудові нового ладу, невиправданих поступок і компромісів, непослідовності тактичних дій, шарахань в стратегічних орієнтаціях тощо. Українським широким масам бракувало розвинутої національної і політичної свідомості, розуміння необхідності творення власної держави. Незважаючи на те, що діяльність Центральної Ради і проголошеної нею УНР була перерваною, її здобутки та історичне значення дуже вагомі. Це велике надбання українського народу, історичне явище, з яким повязуються глобальні процеси консолідації нації, відновлення української державності, надання національній державі демократичних, парламентських форм.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Брестський договір. Останні дні Центральної Ради» з дисципліни «Новітня історія України»
